Пішов до Господа чоловік дивовижної долі – композитор, хоровий диригент, заслужений діяч мистецтв України, багаторічний регент хору Києво-Печерської Лаври Михайло Семенович Литвиненко.

Таких, як він, я без зайвого пафосу називаю Справжніми Українцями – адже в ньому поєднувалися мудрість, мужність, віра в Бога, відданість Церкві й безмежна любов до України. Він був дійсно дуже світлою особистістю: попри всі незгоди, що випали на його долю, Михайло Семенович випромінював саму доброту.

У 1951 році за свої погляди та переконання він дістав вирок – 25 років таборів. Вийшов після смерті Сталіна за амністією. Був регентом хору Володимирського собору в Києві, а після того, як Філарет пішов у розкол, став регентом хору Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври. Багато хто пам’ятає вчинок Михайла Семеновича, коли на знак незгоди з діями Філарета, спрямованими на розкол Православ’я в Україні, він проспівав «Многая літа» Блаженнішому Митрополиту Володимиру. Після цього Михайло Семенович пішов із Володимирського собору, з яким були пов’язані 18 років його життя.

Востаннє він регентствував у 2013 році, коли до Києва на святкування 1025-річчя Хрещення Русі приїжджали настоятелі Православних Церков. Я часто бачив Михайла Семеновича, який йшов у Лавру – до кінця своїх днів (а 1 квітня він відсвяткував 93-й рік народження) він відвідував усі недільні та святкові Літургії.

Ще пів року тому він співав у церковному хорі. Багато разів ми спілкувалися з ним – Михайло Семенович був самим втіленням Віри, Вірності та Мужності. Епіграфом до книги, яку наприкінці життя написав Михайло Семенович, стали слова: «Бог. Любов. Україна». Саме ця формула й ця послідовність визначає світоглядний орієнтир справжнього патріота та справжнього православного християнина, яким і був Михайло Семенович Литвиненко. Зараз його душа в Царстві Небесному, де молиться за нас і за всю Україну. І ці молитви точно будуть почуті Господом.