Джерело: segodnya.ua

2019 рік, що минає, став для всіх нас роком нових надій. По-перше, тому що на президентських і парламентських виборах зазнала нищівної поразки «партія війни», яка п’ять років тримала Україну в заручниках своєї волюнтарної, націоналістичної політики ворожнечі та злодійства. І по-друге, нарешті зрушив із «мертвої точки» миротворчий процес. Ми маємо реальний шанс на мир і повернення Донбасу в Україну.

Зустріч «Нормандської групи» (Україна, Франція, Німеччина, РФ) у Парижі 9 грудня 2019 року – це важлива, поворотна подія. Чотири лідери договорилися про виконання Мінських домовленостей і поставили підписи під першим за всі роки війни документом Нормандської групи – спільним комюніке. У такий спосіб ще раз було підтверджено та легітимізовано всі без винятку пункти цих домовленостей. Це також означає, що підписанти Паризького комюніке не тільки декларують, а й беруть персональну відповідальність, від імені своїх держав і народів, за встановлення миру в Україні. Такий результат переговорів у Парижі – безсумнівний успіх для кожного учасника, і для всіх країн. І це особистий успіх Володимира Зеленського, який реалізує волю мільйонів громадян України – волю до миру.

Припинення війни на Донбасі та початок мирного процесу в Україні – це припинення 6-річних страхів у Європі через загрозу «великої війни». А ще – це початок відновлення довіри між Європою, Росією та Україною. Адже за ці роки, через санкції та інформаційну істерію, ми немов повернулися на 60 років назад у часи «холодної війни». Натомість зараз, після Парижа, у нас усіх з’явилася надія, що «нова розрядка» все ж настала. Усе тепер залежить від 4 лідерів, і від кожного з нас.

Паризькі переговори та підписане комюніке стали результатом взаємної доброї волі та спільних зусиль України, Росії та лідерів Європи, місії ОБСЄ щодо подолання воєнного конфлікту на Донбасі. Розведення збройних сил на окремих ділянках лінії зіткнення та домовленості про нові кроки щодо посилення заходів безпеки в зоні конфлікту, звільнення затриманих громадян, повернення в Україну моряків, успішні переговори щодо транзиту газу в Європу та погодження обміну всіх встановлених утримуваних на всіх встановлених – це лише найяскравіші та найпереконливіші приклади початку миротворчого процесу. Але ще важливішим є те, що продуктивна зустріч «Нормандської групи» в Парижі дала старт діалогу на різних рівнях – дипломатичному, загальнополітичному, експертному, громадянському. Сподіваюся, що до наступної зустрічі «Нормандської групи» в березні 2020 року процес примирення стане незворотним.

Величезну роль може зіграти демонтаж економічної блокади Донбасу, який потрібно провести вже в першому півріччі 2020 року. Цей демонтаж має проходити послідовно, виважено, поетапно. Відновлюючи економічні відносини з Донбасом, потрібно одночасно та синхронно скасовувати численні дискримінаційні та обмежувальні заходи, які ставлять зараз мільйони наших співвітчизників поза законом і можуть бути причиною їх необґрунтованих переслідувань.

Але я впевнений: саме численні економічні, господарські зв’язки, відновлення єдиного економічного простору країни – це найкраща дипломатія в миротворчому процесі. Адже навіть зараз, в умовах блокади, тільки за один календарний рік лінію розмежування громадяни України перетинали в обидва боки понад 13 мільйонів разів (!). А це свідчить лише про одне: всупереч заборонам і ризикам, зв’язки та контакти зберігаються, люди підтримують стосунки, ведуть господарську діяльність на мікрорівні, торгують, отримують необхідні соціальні послуги. А в разі зняття блокади ці зв’язки зміцняться в десятки разів.

Водночас у мене часто складається враження, що в Україні не до кінця усвідомлюють масштаб і значення того, що відбувається. З’явилися сотні фахівців із геополітики та безпеки, які радять «не довіряти домовленостям». Команда Порошенка й уся політична рать із «партії війни» намагалися зірвати переговорний процес і шантажували всю країну новим майданом, витрачали мільйони гривень на вуличні протести. Провал фейкових «майданів» і широка підтримка мирного процесу в українському суспільстві свідчать про одне: переважна більшості українців – проти війни, революцій і вуличного терору, і будуть підтримувати послідовну мирну політику.

Я сподіваюся на те, що Європа та Росія, США та Китай, інші впливові світові актори дійсно зацікавлені у відновленні миру в Україні та знятті всіх ризиків геополітичного протистояння на континенті. І щиро вірю, що наші співвітчизники на Донбасі готові до серйозного діалогу про спільне майбутнє та відновлення єдності країни. Але за умови, звичайно, що їхній голос буде почуто й буде забезпечено право на сильне регіональне самоврядування.

Отриманий шанс на мир – це лише можливість, яку нам усім ще треба реалізувати. І в цьому сенсі, Паризькі домовленості – тільки перший крок. Потрібно нарощувати потенціал переговорного процесу. Створити легітимні переговорні групи в складі депутатів парламентів України та РФ. Забезпечити роботу над проектами розвитку мирного Донбасу для наукових і експертних кіл. Підтримати громадянську дипломатію. Безсумнівно, нам потрібен діалог із жителями Донбасу, представниками місцевого самоврядування, з переселенцями та біженцями, які будуть повертатися у свій рідний край.

Але в Україні досі не було внутрішньої серйозної політичної розмови: «а що робити нам усередині країни?».

У жовтні 2019 року я представив свій миротворчий план «Гуманізм-Діалог-Соборність України», де головний акцент якраз зроблено на спільних діях усередині країни та на політиці загальногромадянського примирення і співучасті. Цей план – пропозиція до спільної, соборної дії всього нашого суспільства.

Необхідно нарешті припинити політичну конфронтацію різних партійних угруповань за владу ціною війни на Донбасі та страждання мільйонів співгромадян.

Нам усім потрібна «команда миру» – для громадянської злагоди в Україні та для вибудовування «мостів взаєморозуміння» на Донбасі.

Внутрішній миротворчий процес може об’єднати все суспільство, повернути українців у свої міста та селища, стане символом відновленої довіри для сотень тисяч наших співвітчизників, які виїхали з країни в пошуках роботи та спокійного, мирного життя.

Я вірю в об’єднавчу силу миру та зроблю все від себе залежне, щоб наступний 2020 рік став для нас роком реалізованих сподівань. Але для цього потрібні практичні дії та добра воля.

Насамперед, прийшов час для серйозного політичного діалогу між президентом, парламентськими та позапарламентськими політичними силами про загальнонаціональну мирну платформу. Крім того, тема миру має бути винесена за дужки прийдешніх виборчих кампаній. Можливо, для цього варто провести Національний круглий стіл за участю президента та політичних лідерів.

Потрібно крок за кроком долати хронічну хворобу «внутрішньої інформаційної війни». І тут своє слово повинні сказати колективи провідних медіа, виробити спільну позицію щодо «мови миру», змінити політизовану і, часто з використанням фейкової інформації, агресивну риторику на екранах ТБ і сторінках електронних, друкованих ЗМІ. На перше місце все ж потрібно ставити інтереси людей, ставитися з розумінням до пережитої всіма нами трагедії війни.

Необхідно залучити до програми відновлення Донбасу місцеве, регіональне самоврядування й український бізнес. Адже кожен український регіон, і навіть кожен обласний центр або промислове місто могли б реалізувати власні програми допомоги окремим населеним пунктам або об’єктам на Донбасі, де зараз дефіцит усього – робочої сили, матеріалів, менеджерської та консультаційної підтримки. Бізнес також може виступати в ролі творчої сили з розвитку економіки територій, які пережили війну. Великий потенціал для такої взаємодії бізнесу та влади закладений у законі про державно-приватне партнерство, який потрібно зробити більш дієздатним і ефективним. Маріупольський форум миру має стати постійним «майданчиком» для такого діалогу, а в майбутньому – і переміститися до Донецька й Луганська.

«Команда миру» – це насамперед ті, хто починають діяти спільно. У цій ідеї я бачу великий об’єднавчий і гуманістичний потенціал. Цей рух за співпрацю та взаємодію громадських організацій і політичних об’єднань, депутатів усіх рівнів, бізнесу та влади в реалізації програм і проектів щодо миру та довіри на Донбасі й усередині України загалом. І роботу треба починати вже зараз, на регіональному та місцевому рівнях.

Українські інтелектуали й нове, молоде й освічене покоління можуть стати свого роду «двигуном», драйвером такого руху.

Насамкінець хочу ще раз підкреслити найголовніше: прийдешній 2020 рік може стати в Україні справжнім Роком Миру. А для Європи, України та Росії 2020 рік може стати роком відновленої довіри та відкрити перспективи для нових континентальних процесів співпраці. Ми зобов’язані реалізувати цей воістину історичний шанс.