Шостий рік жителі Криму та Донбасу, яких ми нібито хочемо повернути в Україну, живуть в умовах економічної блокади, а кримчани – ще й водної блокади. Вона не тільки не веде до реінтеграції, а й посилює прірву між нами, послаблюючи державність.

Тому я категорично не згоден із Рекомендаціями Комітету ВРУ з прав людини про продовження заборони на постачання питної води в Крим через Північнокримський канал, зупинені ще 2014 року. Свою окрему думку щодо цього питання я подав у письмовій формі. Вважаю, що профільний комітет повинен утримуватися від таких політичних заяв, особливо коли йдеться про життєзабезпечення мільйонів громадян України.

Міжнародне гуманітарне право, зокрема, ратифікована Україною четверта Женевська конвенція та додатки до неї, зобов’язують нашу державу забезпечувати умови для збереження життя та здоров’я мирного населення. Й економічна блокада Донбасу, і заборона на постачання прісної води до Криму – це заборонені примусові заходи щодо цивільного населення, і рано чи пізно українська держава мусить дати їм оцінку.

Неприпустимо, перешкоджаючи забезпеченню мирних громадян України життєво важливими ресурсами, говорити про те, що це необхідно для політичного тиску на Російську Федерацію. Насамперед це – репресивні заходи щодо наших співвітчизників. І їх треба припинити.