Сьогодні Українська Православна Церква святкує пам'ять святого рівноапостольного великого князя Володимира Хрестителя Русі. Це була справді видатна людина, що мала мужність вийти з хибного кола власних помилок, суспільних чвар і міжусобиць, здатний повести народ свій до єдності, миру та добробуту. Його трудами Київ та всі підвладні йому землі були освячені світлом християнської віри. Народ наш, що стояв на роздоріжжі цивілізацій, прийняв Хрещення, став повноправною частиною великої православної родини. Це - визначило перебіг усієї нашої історії.
               Від цього доленосного моменту минуло 1035 років. І сьогодні ми – нащадки великого князя Володимира, вдячні йому за безцінний дар віри та честі. За Церкву -  нашу Святу Соборну Апостольську Православну, якої нас сьогодні, мають намір позбавити.
У дні тяжких випробувань, які випали на долю істинного Православ'я в Україні, ми переживаємо й кровопролитну війну і, наслідки церковного розколу і, гоніння з боку влади, наругу над святинями і, переслідування ієрархів. Це було не раз за понад тисячолітню історію Церкви на наших землях. Напередодні свята у Верховній Раді знову ініційовано розгляд законопроекту, яким намагаються заборонити Українську Православну Церкву. Але чи владним людям, які тимчасово отримали мандат на законотворчість з рук народу, вирішувати долю того, що створено Господом, належить Господу і керується Господом? Свого часу князь Володимир, увійшовши до Православного храму в Херсонесі, усвідомив, що він, до чиїх ніг падали землі та держави, не може чинити опір Всевишньому та Його волі. Він прийняв Христа і схилився перед Христом, привів до віри всю Русь. Кожен із нас повинен періодично замислюватися, де він у цей час перебуває з погляду вічності, совісті, граничної правди про себе. Чи стоїмо ми хоча б однією ногою у світлі, чи вже двома ногами занурилися у темряву? Більш за всіх мають зважувати кожен свій крок ті, кому багато дано і з кого багато буде запитано, —  наділені владою. Добрий правитель – благословення свого народу. Злий, дріб'язковий і жадібний — прокляття своєї землі.
            Святий рівноапостольний князь Володимир увірував у Бога і повірив у свій народ. Повірив, що той, як і він сам, буде здатний на дивовижну метаморфозу — перетворення душі, зміну всього життя. Народ любив свого князя, бачив його справи та відповідав йому взаємністю. Результатом стала поява на карті світу великої та могутньої держави — Київської Русі.
На жаль, за останні 1035 років у нашій історії було чимало сумних прикладів. Але навіть на краю прірви, під загрозою повного зникнення, пограбований і змучений, народ наш у найважчі часи завжди об'єднувався і робив правильний вибір, що є рятівним.
Вірю, що цього разу так буде.
Вірю, що милістю Божою, молитвами святого рівноапостольного князя Володимира, усіх святих землі нашої, ми знайдемо сили згадати, що ми — спадкоємці хрещеного великого волелюбного народу. Знаю, що разом ми здатні подолати всі підступні задуми ворогів зовнішніх та внутрішніх, повернути на нашу українську землю жаданий мир, побудувати на ній справедливу державу та щасливе життя, зберегти віру наших отців та нашу Святу Церкву. Жодна брехня та ненависть не зможуть відірвати нас від вічної Істини, яка є Сам Господь наш Ісус Христос.
Зі святом, дорогі брати та сестри!