Дорогі брати і сестри!

Сьогодні Свята Православна Церква вшановує пам'ять усіх святих. І, святкуючи її, ми звертаємося не лише до минулого. Цей день говорить нам про ту повноту життя, до якої покликаний кожен із нас. І йдеться тут не про карту і не про державні кордони.

Йдеться про інше — про духовний простір, який народився з купелі Хрещення Русі і донині тримається спільною вірою, молитвою та святістю наших отців.

Святі, чию пам'ять ми нині вшановуємо, жили в різні століття і на різних землях, і шляхи їхні до спасіння були несхожі. Були серед них князі й прості ченці, святителі й сповідники, мученики й тихі, нікому не відомі подвижники благочестя. Але є одне, що об'єднує їх усіх: они були Христові.

Це свято знову та знову нагадує нам, що Церква земна і Небесна — єдина і що на Небі немає святих «наших» і «чужих». Наші святі, які просіяли, як незліченні зорі, один з одним не воюють. Хіба можна уявити преподобного Антонія Печерського, який ворогує з преподобним Сергієм Радонезьким? Або благовірного князя Олександра — Новгородського, Володимирського і Київського, прозваного Невським, — який підняв меч на сродників своїх, святих страстотерпців Бориса і Гліба? Ні. Біля Престолу Божого всі вони разом — і рівноапостольний князь Володимир, і святитель Філарет Московський, і святитель Лука Кримський. У цьому незліченному сонмі здійснилася молитва Спасителя, принесена Отцю в ніч перед Голгофою: «щоб були всі одно».

А воюємо — ми. Це ми один одного вбиваємо. Це ми дозволили зіштовхнути православних лобами, не на життя, а на смерть, на втіху ворогу роду людського. І святі біля Престолу Божого можуть лише плакати про нас, горемичних, які вже п'ятий рік не в силах зупинити це безумне кровопролиття.

Так, ми живемо у важкий час. І біль наш справжній, і рани — давні та сьогоднішні — справжні, і сльози справжні. Церква знає ціну цьому болю і кличе нас до співчуття. Але християнин не має права допустити, щоб його біль перетворився на ненависть, а ворожнеча стала законом серця. Гріх завжди розділяє — благодать збирає воєдино. Дух світу цього вчить бачити в братові ворога та ділити за племенем, за державою, за переконаннями навіть самих святих. Але апостол Павло говорить ясно: «немає вже Юдея, ні язичника… бо всі ви один у Христі Ісусі». Святість не належить нічиїм прапорам. Святі належать Богові — і тільки Богові.

І найстрашніше, коли дух розділення проникає в саму церковну огорожу, у наші з вами серця. Адже якщо ми сповідуємо одну віру, каємося перед одним Господом, причащаємося від єдиної Чаші Тіла і Крові Христових — як можемо ми ставити людську злість вище за любов Христову? Єдність Церкви — не порожнє гасло, а саме життя у Христі, ввірене нам і як дар, і як відповідальність.

Святі вже перебувають у Бога в тій єдності, до якої ми тут тільки йдемо — повільно, часом спотикаючись, але йдемо. І якщо ми справді хочемо одного разу бути поруч із ними, нам потрібно берегти в собі дух Христовий: не підгравати розділенням, не давати страху, образі й гордості губити братерську любов.

Будемо ж сьогодні молитися особливо щиро, щоб Господь молитвами всіх святих, які в землі Руській просіяли, зцілив наші серця, зміцнив Церкву Свою і не дав нам забути головне: шлях християнина — це шлях вірності Христу та єдності.


Зі святом вас, дорогі брати і сестри!