Дорогі брати та сестри!

Сердечно вітаю вас із великим святом — днем пам’яті святих первоверховних апостолів Петра та Павла!

Важко уявити двох більш різних людей.

Петро — простий галилейський рибалка, поривчастий, гарячий і гранично щирий, який пройшов поруч зі Спасителем майже весь шлях Його земного служіння. Павло — римський громадянин, освічений знавець Закону і глибокий богослов. Він не був серед учнів Христа за Його земного життя, а спочатку й узагалі був запеклим гонителем перших християн.

Вони різнилися походженням, характером, досвідом і способом мислення. Святе Письмо не приховує й того, що одного разу між ними виникла гостра незгода. В Антіохії Павло відкрито заперечив Петрові. Суперечка стосувалася ставлення до християн із язичників і дотримання старозавітних звичаїв.

І все ж Церква святкує їхню пам’ять в один день, а на іконах ми часто бачимо Петра і Павла разом — у братніх обіймах. Не тому, що між ними не було розбіжностей, а тому, що Христос був для них понад усе.

Їх єднали одна віра, одна Чаша, служіння Євангелію і готовність віддати за Господа своє життя. Через двох таких різних людей явно діяла одна благодать Божа. Вони не приховували розбіжностей, але вміли відрізняти головне від другорядного і не дозволили суперечці зруйнувати церковну єдність.

Сьогодні цей апостольський образ промовляє до нас особливо виразно. На жаль, усередині церковної огорожі ми дедалі частіше спостерігаємо заангажовану медійну активність — із гострими суперечками, взаємними звинуваченнями й докорами. Сперечаються про шлях Церкви посеред історичної бурі, про кордони, правила, юрисдикції, про те, як зберегти вірність Христу у світі, який дедалі наполегливіше вимагає від Церкви жити за логікою земних поділів.

Але для віруючої людини різниця у поглядах — не привід для ворожнечі. Суперечка — не причина для осуду й ненависті. І жодна людська «правота», яка нерідко залежить від становища та земних інтересів, не може бути вищою за любов до брата, з яким ми стоїмо біля однієї Чаші, — чи то ієрарх, чи мирянин.

Так, у другорядному можливі розбіжності. Але де ж наша християнська любов? Чи не підмінюємо ми її марним прагненням сподобатися владі або аудиторії соціальних мереж?

Церковна єдність — не однаковість і не рух одним строєм. Вона дарована нам Святим Духом і зберігається у вірності єдиному Христу та в братній любові — навіть тоді, коли по-людськи здається, що нас розділяє надто багато.

І сьогодні святі апостоли Петро і Павло нагадують нам: можна бути дуже різними, можна не погоджуватися одне з одним, але не можна дозволити земним розбіжностям і пристрастям руйнувати єдність, яку створили не ми. Вона дана нам Богом, і ми зобов’язані зберегти її та передати наступним поколінням.

Нехай за молитвами святих первоверховних апостолів Господь умиротворить наші серця, зцілить рани розділень і дарує нам мудрість та мужність берегти церковну єдність як зіницю ока — не піддаючись ворожнечі, взаємному осуду й малодушності.

Зі святом, дорогі брати і сестри!