Дорогі брати і сестри!

Сердечно вітаю вас із великим і світлим дванадесятим святом — Різдвом Пресвятої Богородиці!

З нього починається новий церковний рік, і це невипадково. На перший погляд, відбувається щось майже непомітне: у родині престарілих праведників Іоакима та Анни після довгих років молитви й очікування народжується Донька. Тиха, домашня подія. Але за нею — не лише роки їхньої молитви, а й багатовікове очікування людства: у світ приходить Та, Якій судилося змінити хід історії та стати Матір’ю Спасителя.

Ми звикли шукати головне там, де все відбувається гучно. Нам здається, що історія твориться у столицях, у рішеннях правителів, на полях битв. Так було й тоді. Великі держави жили своїми задумами. А Бог у цей час діяв зовсім інакше — тихо, сокровенно, майже незримо. Історія нашого спасіння починалася не в палаці, а в домі двох праведників.

Шляхи Божі дуже часто не збігаються з нашими уявленнями про те, коли має статися бажане. Іоаким та Анна довгі роки несли свою скорботу, терпіли людський осуд. Але не відвернулися від Бога й не дозволили болю озлобити свої серця. Те, що іншим здавалося ознакою богооставленості, обернулося переддвер’ям великої милості.

« Непохитно наді́юсь на Господа, і Він прихилився до мене, і благання моє Він почув», — говорив святий пророк і псалмоспівець Давид. Ці слова живо відгукуються в їхній долі. Господь відповів, коли настав Його час. І відповідь виявилася більшою за те, про що вони могли просити й мріяти: народження довгоочікуваної Дитини стало важливою частиною Божого задуму про спасіння світу.

У цьому — важливий урок і для нас. Ми також молимося і чекаємо: припинення війни та кровопролиття, повернення рідних, справедливості, миру. І чим довше триває випробування, тим важче зберігати надію. Нам узагалі важко чекати. Ми хочемо бачити відповідь тут і зараз і мимоволі вимірюємо Боже діяння своїм часом.

Але Різдво Богородиці нагадує: якщо ми поки не бачимо дії Божої, це ще не означає, що Бог нас залишив. Іноді саме очікування стає духовною працею, у якій людина вчиться не визначати за Бога, коли має прийти відповідь, а довіряти Його часу.

Щоб не втратити цю довіру, нам сьогодні особливо потрібна внутрішня тиша. Це не втеча від того, що відбувається, і не байдужість до чужого болю. Це той простір у душі, де тривога не заглушає молитву, а шум і озлоблення не позбавляють нас надії.

І в цьому очікуванні особливо важливо зберігати нашу церковну єдність. Не дозволити випробуванням, образам і людським розбіжностям розділити нас там, де ми покликані залишатися єдиними у Христі. Бо саме вірність Істині й одне одному допомагає нам вистояти сьогодні та залишає надію на духовне відродження завтра.

Нехай Пресвята Богородиця зміцнить і нас у цьому терпеливому упованні, збереже наші серця від зневіри й озлоблення та допоможе з довірою приймати волю Божу — навіть тоді, коли вона до часу залишається для нас сокровенною.

Нехай за Її святими молитвами Господь дарує нашій землі довгоочікуваний мир, утішить скорботних і зміцнить стомлених.

Зі святом Різдва Пресвятої Богородиці!

Миру, добра і Божої допомоги всім нам!