20 серпня 2024 року ввійде до історіі України як день ганьби та зради. Верховна Рада України голосами 265 депутатів прийняла єзуїтськи сформульований закон, спрямований проти канонічної Української Православної Церкви.
Ця подія — прямий наслідок тієї політики, яку українська влада цілеспрямовано проводила протягом останніх десяти років. Українську Православну Церкву намагалися обмовити, звинуватити у гріхах, яких не існує, обмежити в діях та можливостях, а з початком війни оголосити поза законом. Петро Порошенко, а згодом і Володимир Зеленський розпалювали в суспільстві ворожнечу та ненависть до Церкви, до Православ’я, до архієреїв і священників, до простих вірян: фабрикувалися кримінальні справи, захоплювалися храми, чинився тиск, у суспільстві пропагувалася хвиля нетерпимості до вірних УПЦ.

Те, що сталося 20 серпня, є унікальним за своєю суттю: вперше за тисячоліття була здійснена спроба законодавчо заборонити Церкву. Навіть більшовики не наважилися на подібний крок, хоч і проводили криваві гоніння проти Православ’я.

Офіс президента спочатку планував приурочити прийняття антицерковного закону до Дня Незалежності. Володимир Зеленський, патетично заявляючи, що досяг «духовної незалежності України», насправді намагається проголосити духовну незалежність від Христа. Тепер він увійде до історіі як гонитель Православної Церкви.
Цим актом українська влада засвідчила свою антихристиянську сутність. Спроба заборони канонічного Православ’я одночасно з легалізацією канабісу, одностатевих шлюбів, грального бізнесу говорить багато про що. По суті, Україна перетворюється на полігон для відпрацювання духовних технологій із подальшим поширенням набутого досвіду на інші країни.

Напередодні голосування за закон відбулася зустріч президента з Всеукраїнською радою церков. Представники інших конфесій, хто словом, а хто мовчазною згодою, підтримали рішення щодо фактичної заборони УПЦ і, все це нагадувало засідання Синедріону на чолі з Каяфою, який виніс злочинний вирок Христу.

Провідні юристи, зокрема експертно-правове управління Верховної Ради, вже вказали на те, що закон суперечить Конституції України, правам людини та міжнародним зобов’язанням України. Але це не зупинило президента та депутатів Верховної Ради, для яких систематичне порушення Конституції вже стало нормою.
Антицерковний закон є результатом спільних дій президента Зеленського та Вселенського патріарха Варфоломія. Кожен із них керувався своїми цілями, але при цьому Офіс президента постійно координував свої плани з Фанаром. За кілька днів до прийняття закону українська делегація побувала в Стамбулі, узгодивши подальші кроки з патріархом Варфоломієм. Таким чином Вселенський патріарх приєднався до «Синедріону». Замість турботи про єдність Православ’я у світі, про долі духовенства та вірян, патріарх Варфоломій допустив дії, які призвели до поглиблення протиріч у православному світі. Сльози та страждання українських православних — на совісті Його святості.
У планах патріарха Варфоломія — створення в Україні Київського екзархату Константинопольського патріархату, тобто ще однієї церковної юрисдикції, що саме по собі підкреслює помилковість створення ПЦУ, а отже, і тієї політики Фанара, яка проводилася дотепер. До Києва вже приїхали емісари Вселенського патріарха для підготовки до створення нової структури і, це особливо чітко показує, хто є замовником гонінь на УПЦ.

Після прийняття закону тиск на Церкву з боку влади посилиться в десятки разів. Силові відомства отримали можливість батогом і пряником заганяти архієреїв та духовенство до екзархату, прирікаючи незгодних на розправу та гоніння. Влада свідомо сіє ненависть усередині своєї ж країни, серед українців, поділяючи їх на «правильних» і «неправильних», оголошуючи мільйони вірян УПЦ ворогами, а також натравлюючи на Українську Православну Церкву відвертих бандитів і провокаторів.

По суті, в нинішній ситуації Офіс президента намагається перетворити Церкву на заручницю: церковне питання будуть намагатися використовувати як карту в переговорах із Росією, а архієреїв, священників і мирян будуть використовувати для поповнення обмінного фонду, фабрикуючи проти них фальшиві кримінальні справи. Ми це бачимо на прикладі митрополита Тульчинського та Брацлавського Іонафана, якого вже обміняли. Нам достеменно відомо, що чиниться тиск і на інших владик, яких відверто шантажують. Співробітники СБУ вимагають від них «добровільної» згоди на обмін.
Загострення громадянського конфлікту в умовах війни й руїни, у той час, коли суспільству необхідні єдність, зосередженість, об'єднання — є згубним.

УПЦ завжди була та залишається справжньою виразницею чистоти віри, духовних прагнень українців, справжньою хранителькою вікових традицій народу — від святого рівноапостольного князя Володимира і до наших днів. Саме наша Церква — та основа основ, завдяки якій український народ отримав свій розвиток і зберігся протягом століть. Тож, намагаючись боротися з Церквою, президент посягає на головну цінність мільйонів українців, як тих, що живуть зараз, так і всіх, хто був до нас, — на наші істинні віру й духовність.

Цьому насильству й ненависті ми повинні протиставити нашу єдність та любов. Наша сила — це Христос і,  в ці важкі дні ми повинні показати, що ми — істинна Церква Христова. Єдність, взаємодопомога, любов одне до одного, твердість і чистота віри — ось те, що допоможе нам вистояти. І якщо ми будемо єдині, Господь не залишить нас і, з нами нічого не зможуть зробити. Нам будуть погрожувати в'язницями та кримінальними справами, будуть навмисно надсилати повістки, будуть натравлювати на нас злочинців і екстремістів — аби тільки частина православних відійшла від Святої Матері-Церкви. Влада впевнена, що, досягнувши розколу й розрізненості в УПЦ, вона досягне своєї мети. Але Церкву перемогти неможливо. Ми точно вистоїмо. Наша мета сьогодні — єдність у Христі, твердість у вірі й щира молитва. Наше завдання — перетерпіти всі випробування, що випали нам, бо той, хто витерпить до кінця, спасеться.

Нехай Господь береже нас усіх!