Дорогі брати та сестри!

Сьогодні ми згадуємо, як Спаситель світу — лагідний і смиренний серцем Господь Ісус Христос в’їжджав на віслюкові до Святого міста Єрусалиму, передвістивши Свій добровільний шлях на Голгофу. Після нещодавнього чуда воскресіння Лазаря, натовпи людей зустрічали Його з радісними вигуками: «Осанна в вишніх! Благословен Той, Хто йде в Ім’я Господнє!» — постеляли одяг, зрізали пальмове гілля, сподіваючись, що настав час визволення. Але Цар, до Якого вони зверталися, виявився не таким, яким вони Його уявляли.

Він не йшов повалювати імперії, відвойовувати землі чи підкорювати народи. Він ішов зруйнувати владу гріха та смерті, принести всім Божий мир і духовну свободу. Його трон — це Хрест, Його корона — терновий вінець, а царська влада — в любові, прощенні й добровільній жертві заради спасіння людства.

Дивлячись на всенародне торжество, знаючи ціну людським словам, Ісус плаче — про тих, хто Його славить і, про Єрусалим. Як же ж боляче було Йому, Всевідаючому Богочоловікові, бачити все це і знати, що вже за кілька днів ті самі голоси, що кричали «Осанна!», зі скаженою люттю вимовлятимуть: «Розіпни, розіпни Його!». Спаситель не виправдав очікувань більшості Його соплемінників, бо Істина виявилась зовсім не схожою на їхні земні фантазії й мрії.
Ця євангельська історія завжди звучить особливо гостро. Вона звертається до серця кожного покоління. Вона відлунює в історії нашого народу та нашої Церкви й сьогодні.

Після кількох років потепління, відродження й розквіту, коли Українська Православна Церква, відновлюючись сама, усіма силами допомагала духовно відроджуватись і нашій країні — адже Церква — це не тільки храми й духовенство, а й мільйони громадян України. Коли роками Вона хрестила, вінчала, сповідала, наставляла, відспівувала, відвідувала нужденних у дитбудинках, лікарнях, місцях позбавлення волі, в армії та органах правопорядку, брала участь у всіх добрих ініціативах влади… А сьогодні у відповідь на ці труди ми чуємо погрози, напади, крики ненависті, вимоги вигнати, заборонити, знищити. Над святими місцями, храмами, святинями і Самою Істинною Христовою Церквою знову згущується морок гонінь, наруги, насильства та брехні. Між «Осанна!» й «Розіпни!» пройшло лише кілька стрімких років — як і передрікали духоносні старці.

Але як би не змінювалися настрої суспільства та його верхівки — Господь наш — вчора, сьогодні й навіки — Той Самий. Він і сьогодні готовий все обернути на благо, увійти в домівки, в поранені душі й понівечені долі — не як лукавий і владний земний володар, а як милосердний і люблячий Спаситель, Який приносить мир, світло, благословенну тишу й прощення кожному серцю. І тут усе залежить від нас — відкриємо ми Йому двері свого серця чи ні? Приймемо Його з вірою й покаянням — чи відкинемо, якщо Він знову не впишеться в наш сценарій?

Христос завжди готовий прийти до нас і все виправити. Готовий знову й знову страждати за нас, щоб воскресити кожного, хто заснув духовно. Щоб укріпити віру й повернути радість тим, хто втомився сподіватись.

Дорогі друзі!

Щиро вітаю всіх вас зі святом! З Вербною неділею!

Бажаю всім нам миру, єдності, мудрості, вірності Христу і нашій Матері Церкві.