Сьогодні свій 82-й день народження відзначає Предстоятель Української Православної Церкви — Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Онуфрій.

Цього дня мені хочеться насамперед подякувати Блаженнішому за його багаторічне, самовіддане служіння. Не все в трудах архіпастиря помітно збоку. За ними стоять щоденна молитва, турбота про людей, непрості рішення, надзвичайно сильний тиск і велика відповідальність перед Богом за ввірену йому паству.

У кожного часу свої випробування. На нашу долю випали особливо тяжкі: війна, розруха, біль людських втрат, гоніння, зрада, загальне озлоблення, тривога за завтрашній день. І часом здається, що в цьому мороці дедалі важче розгледіти тихий вогник совісті та віри.

Тим дорожчий для нас приклад людини, яка не дозволяє обставинам розпоряджатися її серцем.

Я маю щастя особисто знати нашого Блаженнішого. І з роками дедалі ясніше бачу, яка величезна духовна праця приховується за його простотою і небагатослівністю, яка твердість переконань — за лагідністю, який біль за людей і Церкву — за зовнішнім спокоєм. Скільки ж потрібно віри й любові, щоб серед стількох скорбот не озлобитися, не втратити душевного миру і з повною довірою до Промислу Божого продовжувати нести свій хрест!

В одній із недавніх проповідей Митрополит Онуфрій нагадав слова Спасителя: «Як хочете, щоб з вами чинили люди, так і ви чиніть з ними». Здавалося б, що може бути простішим і зрозумілішим? Але як важко виконувати цю заповідь, коли смертельна образа вимагає відплати, жорстока несправедливість породжує гнів, а на зло дедалі частіше відповідають ще більшим злом!

Чим довше триває війна, тим ясніше ми розуміємо, що вона випробовує не лише нашу стійкість, а й саму здатність залишатися людьми. Після безсонних ночей, тривожних звісток і нескінченних переживань за близьких буває, що вже не вистачає сил навіть на просте співчуття чужому горю. І найболючіше бачити, як між людьми, яких ще вчора об'єднувала спільна біда, виростають стіни відчуження, як брат іде проти брата, а ненависть поступово витісняє із сердець любов.

І серед усього цього Блаженніший знову і знову нагадує нам про духовну, жертовну любов, яка не шукає вигоди й нічого не вимагає натомість. Про любов, здатну зупинити зло й розірвати ланцюг взаємної ненависті.

Це не означає, що потрібно заплющувати очі на неправду. Але, протистоячи злу, важливо самому не стати його бранцем і зберегти в серці місце для милосердя та прощення.

Коли здається, що людські сили вже вичерпуються, відкривається головне: без живої віри, молитви й зміцнювальної благодаті Божої нам не зберегти ні душевного миру, ні здорового глузду, ні справжньої любові до ближніх.

І наш Блаженніший свідчить про це всім своїм життям. Він не прагне догодити світу, не шукає визнання і слави. Він просто залишається вірним Христу, Його Церкві та своєму народові. І це тихе служіння стає для мільйонів православних християн джерелом духовної підтримки та надії.

Ваше Блаженство, дорогий наш владико й отче!

Від усього серця дякую Вам за Вашу молитву, мудрість і стійкість, за батьківську турботу про кожного з нас. За те, що в ці найтяжчі часи Ви допомагаєте нам не піддаватися відчаю й пам'ятати про головне — про любов, без якої все інше втрачає сенс.

Нехай Всемилостивий Господь укріпить Вас у Вашому багатотрудному служінні, дарує міцне здоров'я, духовну радість і мир сердечний!

Ми поруч із Вами. І сьогодні разом з усією нашою Церквою молимося за Вас.

Многая і благая Вам літа!