Дорогі брати і сестри!

Щиро вітаю вас із Днем Хрещення Русі — одним із найвеличніших свят нашої духовної історії —  з днем пам’яті її Хрестителя, святого рівноапостольного князя Володимира.

Це був доленосний поворот — не лише для Церкви, а й для всього тисячолітнього шляху, пройденого нашим народом. До Хрещення Русь була розрізненою: численні східнослов’янські племена ворогували, не маючи ані єдиної держави, ані спільного вектора розвитку. Святий князь Володимир прозорливо побачив безвихідність такого устрою життя й зробив надзвичайно непростий, але мудрий вибір. Він об’єднав народ, заклав фундамент унікальної цивілізації й вказав шлях крізь віки. Він обрав Христа — і відкрив своєму народові двері у вічність.

Православ’я стало сіллю нашої землі, її коренем і утвердженням. Воно зростило величну самобутню культуру, зміцнило моральність, навіки згуртувало громадян і нащадків Київської Русі. Як сказав Блаженніший Митрополит Онуфрій: «Хрестившись, наш народ став великим, благородним, красивим. Із самолюбного — став боголюбивим, який знає свого Творця, великого Бога, Творця всесвіту».

Саме тому сьогодні основний удар спрямований на нашу віру — на істинне канонічне Православ’я. Знищити цей корінь — означає вирвати душу з народу. Перетворити його на покірну, керовану біомасу, готову зректися всього, що пов’язує з віковими традиціями, із совістю, із Христом.

Історія вже бачила це. Щоразу, коли віра слабшала і згасала — починалися смути, чвари, революції, війни, катастрофи. Народ забував Заповіді Творця — втрачав самого себе. Єдність у вірі батьків, здатність до співчуття, доброти, взаємної поваги й милосердя — ось що скріплює будь-яке суспільство, що робить людину людиною, а народ — народом. Без цього залишаються лише руїни, на які приходять жити й правити інші.

Сьогодні ми знову стоїмо на роздоріжжі. І знову звучить запитання: ким ми будемо? Людьми світла — чи слугами хаосу? Нащадками святого Володимира — чи адептами нового Вавилону? Чи зуміємо, як він, підкорити свою волю Христові, відмовитися від зла, від ненависті, від того, що затьмарює серце й спалює душу, й обрати шлях прощення, примирення, добра і милосердя — єдиний шлях, що веде до життя?

Хрещення Русі — це не просто спомин про минуле. Це вічна точка відліку. Це виклик кожному: чим ти живеш? За ким і куди йдеш? Заради чого дихаєш?

Сучасні смути, розруха, гоніння на Українську Православну Церкву, спроби викреслити її з життя народу — це вже не просто політична кон’юнктура. Це справжня духовна війна. І перемога в ній, яку неодмінно дарує Господь Своїм чадам, починається з кожного з нас — із того, як ми віримо, як живемо, як передаємо те світло, що є в нас, своїм дітям.

Віра — не абстрактна ідея, а жива сила. Бути православним — означає зберігати внутрішню свободу, не ставати рабом страху, злоби чи неправди. Не чекати змін, а починати самому — з молитви, з малого доброго діла, зі слів правди.

Ми пам’ятаємо масштабні Хресні ходи до Дня Хрещення Русі — живе свідчення віри й сили нашого народу. Сотні тисяч православних християн ішли, залишивши домашній затишок і комфорт, долаючи спеку й дощ, нестатки й загрози — не задля простої демонстрації, а заради добрих змін, заради торжества Істини й преображення своєї рідної землі силою Божої благодаті.
І сьогодні наше завдання — не втратити цей вогонь віри. Не зрадити ту духовну висоту, в якій — і сила, і краса нашої землі. Не піддатися зневірі.
Православ’я — не просто красивий і древній обряд, а саме дихання життя. Це корінь, що живить могутнє дерево нашої спільної долі. І якщо корінь живий — значить і дерево вистоїть, витримає бурю і принесе щедрий плід.

Нехай же приклад святого князя Володимира надихає нас на особисте преображення, на сміливість, на вірність Христові, на єдність у лоні нашої Української Православної Церкви. Нехай кожен із нас стане тією свічкою, що зігріває серця й розганяє темряву. І тоді нікому не буде під силу згасити світло Христове, запалене на берегах Дніпра понад тисячу років тому.

Сердечно вітаю всіх вас зі святом, з Днем Хрещення Русі!
З днем пам’яті святого рівноапостольного князя Володимира!