Дорогі брати та сестри!

Цієї неділі Свята Церква пропонує нам вдивитися у дзеркало притчі про блудного сина. Ця євангельська історія сьогодні читається не як переказ старовини, а точний діагноз нашому часу, що лякає.

Згадаймо траєкторію падіння: молодший син вимагає: «Дай мені мою частку». Він забирає те, що не будував, і йде в «країну далеку». Хіба не цей шлях ми, як суспільство, проходимо останніми роками? Ми вирішили, що можемо прожити без Батьківського благословення, повіривши, що щастя можна побудувати на розриві з рідним корінням і тисячолітньою вірою.

Ми захопилися чужими ідеями, підлесливо дослухаючись до уявних «друзів». Ми розтратили своє первородство на політичні міражі, а гідність — на спроби догодити чужим інтересам. Фінал цієї історії закономірний: коли багатство, нажите багатьма поколіннями, розтрачене, уявні «друзі» зникають, настає голод, а вчорашній спадкоємець опиняється біля свинячого корита. Озирнімося навколо: захоплені храми, гоніння на вірних, розруха в душах. Свобода без Бога обернулася рабством.

Промислом Божим сьогодні ми вшановуємо і пам'ять Собору новомучеників і сповідників Церкви Руської. Цей день встановлений у пам'ять про першу жертву безбожних гонінь XX століття — Київського митрополита Володимира (Богоявленського), вбитого біля стін Лаври у 1918 році. Новомученики — це повна протилежність блудному сину. У роки страшних випробувань вони не пішли в «країну далеку», не проміняли Істину на комфорт чи безпеку. Миряни, ченці, священники — вони не злякалися ні страждань, ні смерті, зберігши вірність Богові до кінця. Їхній подвиг нагадує нам: істинна Церква завжди гнана, але торжество зла — ілюзорне та тимчасове.

Сьогодні нам життєво необхідно «прийти в себе», як сказано у притчі. Покаяння — це не слабкість, це повернення до здорового глузду. Це мужність визнати помилку та повернутися Додому.

Ми неодноразово зверталися до можновладців з єдиним закликом: схаменутися та покаятися. Усі ті випробування, горе та  страждання, що обрушилися на наш народ, — це прямий наслідок непомірної гордині та відступу від Істини. Це результат дій українських політиків — і не тільки нинішньої влади на чолі із Зеленським, а й усіх тих, хто розпочинав цей богопротивний політичний шабаш, лукаво замаскований під «революцію». Сучасні гоніння на канонічну Церкву, переслідування духовенства, втрата моральних орієнтирів і людяності загалом — усе це ланки одного ланцюга.

Але, як і раніше, ми свідчимо: ще не пізно все змінити. Отець з притчі вийшов назустріч синові, щойно побачивши його. Так і наша Мати-Церква, омита кров'ю новомучеників, чекає на кожну душу.

Молитвами святих новомучеників і сповідників нехай зміцнить Господь нашу віру та захистить народ православний від спокус. Час розкидати каміння минув. Настав час повертатися з країни ілюзій до Отчого дому — до миру і Правди.