Перебуваю в Страсбурзі, на сесії Парламентської асамблеї Ради Європи.

Нами було підготовлено доповідь, присвячену нездоровій ситуації в церковній сфері України.

Систематичне втручання влади в справи Церкви, спроби політиків поставити поза законом найбільшу конфесію — Українську Православну Церкву, постійні нападки на ієрархів, внесення до Верховної Ради законопроектів, які дискримінують УПЦ — це реалії сьогоднішнього дня.

Таке втручання поряд із відверто антиправославною риторикою призводить до плачевних наслідків: за останні роки було скоєно 44 спроби захоплення храмів УПЦ, вбито 6 священиків. Жоден із цих злочинів не було належним чином розслідувано.

Моя доповідь — це спроба донести інформацію про реальний стан справ в Україні, щоб запобігти загрозі релігійної війни в самому центрі Європи.

Крім того, необхідно бити на сполох через нові мовні ініціативи українських парламентаріїв. Це питання було одним із головних під час обміну думками та інформацією з моїми європейськими колегами-делегатами асамблеї.

Ці, як я розумію, уже передвиборні депутатські ініціативи — вершина популізму та випад у бік жителів Сходу й Півдня України, більшості міського населення України, для яких саме російська мова завжди була рідною та була мовою домашнього спілкування.

Те, що пропонують депутати, не веде ні до нормального діалогу між регіонами, ні до повернення до миру. Замість пошуку формули єдності знову йде розхитування човна та забивання клинів, що ведуть до розколу суспільства.

Україні як ніколи потрібна єдність не на словах, а на ділі. Україні потрібен МИР — у серцях і помислах — тільки тоді в нас буде майбутнє.

Вважаю, що зараз нам як ніколи потрібна підтримка великої Європи в питаннях досягнення миру в Україні та пошуку національного примирення і єдності.