12 Квітня 2018

Нардеп про мир, війну та українську політику

Про головні претензії до нинішньої української влади, партії миру та війни і те, як, на його думку, досягнути припинення бойових дій в Україні в інтерв'ю "Апострофу" розповів нардеп від Опозиційного блоку ВАДИМ НОВИНСЬКИЙ. 
 

 


Вадим Новинський
Фото: "Страна"

- На одному з останніх сесійних тижнів ми побачили черговий "договірняк" влади, пов'язаний з вирішенням низки важливих кадрових питань (призначення глав НБУ, Рахункової палати, омбудсмена тощо). Яка ваша думка щодо цих голосувань? Чи бачите ви якісь можливості для переформатування парламенту?

- Цей парламент неможливо переформатувати. Це "парламент війни" – він створювався у специфічний, складний час. У ньому домінують ті, хто ламають через коліно всі правила, порушують регламент, ігнорують основи парламентаризму. З самого початку діяльності цього парламенту були проігноровані права опозиції на контролюючі комітети. З самого початку демонструвалося право сильного – мовляв, ми прийшли до влади та будемо встановлювати свої правила, а вам закон не писаний. Опозиції доводиться діяти в обстановці тотального тиску – парламентські крикуни постійно і неприховано погрожують, закулісні гравці шантажують депутатів порушенням кримінальних справ – проти них самих та їхніх рідних.

Як у таких умовах переформатувати роботу парламенту? Залишається лише сподіватися, що наступний парламент буде якіснішим і кращим. Принаймні, думаю, в ньому буде більше людей, які прийшли писати закони, а не хизуватися в камуфляжі, час від часу вигукуючи патріотичні гасла – як герой Салтикова-Щедріна. Пам'ятаєте? Один з міських голів міста Глупова весь час використовував два слова – "Не потерплю!" та "Розорю!". Потім виявилося, що в його голові замість мозку – якийсь механізм, який може відтворювати тільки два слова. Так і наші деякі депутати. Я від них не почув за три з половиною роки нічого, крім "Слава Україні!" - "Героям слава!". Я ж не проти – слава. Україна заслуговує на славу. Але ж парламентська трибуна призначена не для того, щоб на ній вправлятися у словесній любові до України?

- Ви і ваша фракція не голосували за законопроект про створення антикорупційного суду в Україні, який 1 березня був ухвалений Верховною Радою в першому читанні. Поясніть своє рішення, з огляду на те, що за створення даного органу виступають практично всі іноземні партнери. Якою, в такому випадку, повинна бути альтернатива?

- Давайте думати не тільки про інтереси іноземних партнерів, а й про інтереси України. Ми занадто багато думаємо про інтереси США, про інтереси МВФ, про інтереси Ротшильдів, Рокфеллерів та інших напівміфічних особистостей. А з українцями хто радиться? Або ж у нас як в поемі Тараса Шевченка? "Німець скаже: ви – монголи! – Монголи, монголи!". Невже у нас в крові – погоджуватися з усім, що нам скаже Захід? Не пам'ятаю, хто сказав, але з усього, що нам запропонував Захід, на території України найкраще прижилася тільки картопля.

Посудіть самі: навіщо нам плодити антикорупційні структури, якщо ті, що вже створені, не дають результат? Створили НАБУ, САП, НАПК, функціонують антикорупційні департаменти при СБУ та фіскальній службі. В нас зменшився обсяг корупції? Нам для загального добробуту потрібен ще й антикорупційний суд? Те, що відбувається, і те, що радять нам західні партнери – це не шлях до боротьби з корупцією. Це просто передача корупційного ресурсу під зовнішнє управління. Ніде в світі, де впроваджувалася подібна схема з дублюванням функцій і судовим "дахом" над антикорупційними процесами, корупції не стало менше. Ми розглянули досвід семи країн, де діють антикорупційні суди. Є паперові звіти і є реальна практика: подібна система є методом контролю з боку зовнішніх гравців над державним апаратом напівнезалежних держав (якою, на жаль, сьогодні є й ми). Я не прихильник принципу "Техас повинні грабувати самі техасці". Але реально треба боротися з причинами, що породжують корупцію, а не імітувати бурхливу діяльність з низьким ККД для прикриття інтересів зовнішніх гравців. Якщо коротко відповісти на ваше запитання, то ми не голосували за цей закон, тому, що він не в інтересах України.

- Яким чином можна побудувати діалог і консенсус у стінах Верховної Ради?

- Діалог кого з ким? Як можна будувати діалог з тими, хто не готовий до діалогу? Я намагаюся знаходити спільну мову з різними фракціями – мої колеги-парламентарі не дадуть збрехати: у мене немає персонального конфлікту з жодним із народних депутатів. І начебто кожен сам по собі – особистість, в кулуарах розмовляємо – вони висловлюють здорові ідеї. А потім бачать телевізійну камеру або парламентську трибуну – і починають нести відверті нісенітниці, протилежні тому, про що говорили наодинці. Як можна будувати консенсус, коли парламент перетворився на ярмарок марнославства і лицемірства? І коли закони ухвалюються за принципом "чого забажаєте?". І коли відповідальності – нуль? Починати діалог і консенсус в парламенті треба з діалогу і консенсусу на виборчих дільницях, в день вибору цього парламенту. А для цього необхідно мати діалог і консенсус в суспільстві. Парламент – лише дзеркало суспільства.

 



Фото: Олександр Гончаров / Апостроф

- Наскільки український парламент відкритий для громадян? Які інструменти для діалогу з громадянами ви б запропонували розвивати?

- Парламент апелює до громадської думки, парламентарії постійно говорять від імені "виборців". Але лише мала частина депутатів безпосередньо спілкуються з виборцями. Я вважаю, що діалог з громадянами повинен вестися безпосередньо: зустрічі з виборцями, прийом громадян. Коли хтось говорить: пустіть в парламент представників громадянського суспільства, які доноситимуть позицію громадян і контролюватимуть виконання "наказів", я розумію, що це будуть швидше за все представники грантодавців, тобто, громадян інших держав, які на кожному кроці кричатимуть: "Депутати ігнорують думку народу!" Тому – тільки так: графік зустрічей з виборцями, поїздки в регіони, організація парламентських слухань – все те, що допомагає скласти реальну картину.

- Чи потрібен українським депутатам етичний кодекс або це питання "неписаної" політичної культури?

- Весь етичний кодекс сформульований кілька тисячоліть тому в Десяти Заповідях. І не тільки парламентарії – всі люди зобов'язані ці Заповіді виконувати. Ну що нового можна написати в кодексі? Що депутат зобов'язаний відвідувати засідання? Що він зобов'язаний бути ввічливим? Що він не може їсти морозиво в сесійній залі? Що він повинен приходити тверезим? Або голосувати тільки за себе? Депутати Конституцію не хочуть виконувати, живуть, порушуючи всі мислимі і немислимі цивілізаційні приписи – а ви хочете, щоб вони ухвалили ще один документ, який потім самі ж ігноруватимуть?

- Багато хто говорить про розкол в Опозиційному блоці – чи правда це? І як ви себе позиціонуєте в цій політичній силі?

- Розколу Опозиційного блоку немає. Не сподівайтеся. У нас є нормальна внутрішньополітична дискусія. І якщо ви про кілька груп всередині ОБ, то розбіжності між ними набагато менші, ніж між різними групами всередині Республіканської партії США. Але ж ніхто всерйоз не каже про розкол в Республіканській партії? Опозиційний блок створювався як партія, що виникла в результаті злиття двох автономних груп. Так, у партії два співголови – Юрій Бойко та Борис Колесніков. У фракції в парламенті – теж два співголови (Юрій Бойко і Олександр Вілкул). Виконавча структура теж подвійна. У нас проходять дискусії, інколи бурхливі, але наша сила в розмаїтті поглядів. До речі, Опозиційний блок – якщо ви помітили – єдина політична сила в Україні, в якій не лідер грає на рейтинг партії, а навпаки. Всі соціологічні дослідження показують: виборець голосує в першу чергу за Опозиційний блок, а вже потім – за лідера, якого висуває Опозиційний блок. А що стосується мене – так, я не згоден з багатьма процесами і з позицією колег з низки питань. Тому я ініціював кілька місяців тому особливу платформу всередині Опозиційного блоку. Це – нормальне явище, я вважаю. У мене і групи моїх однодумців може бути власна позиція з низки питань, і ми цю позицію демонструємо.

- Ходять чутки про ваш намір створити власну політичну силу, це правда? Яку програму ви будете просувати? І на яку частину електорату орієнтуватися?

- Так, я ініціював громадський рух "Партія миру" – з метою об'єднати однодумців, які вважають, що Україна повинна домогтися миру і закласти основи для відродження економіки і процвітання суспільства. Ми в чіткій опозиції до "партії війни" і різного роду "яструбів". Ми намагаємося об'єднати в нашому русі розрізнені громадські організації, окремих громадян. Але це не партія в політичному розумінні цього слова. Це – якщо хочете – політична платформа, контур якої був окреслений вже давно. При цьому я вважаю, що потенціал Опозиційного блоку далеко не вичерпаний – у партії розгалужена структура, представництво в парламенті, і наш громадський рух направлений аж ніяк не на розкол Опоблоку. Ми не керуємося політтехнологічними термінами "частина електорату" – оскільки орієнтуємося на всіх громадян, які виступають за якнайшвидше завершення війни в Україні та які втомилися від "стилю мілітарі" в політиці. А таких – як показує соціологія – понад дві третини.
 

 


Вадим Новинський в будівлі Верховної Ради України
Фото: УНІАН

- Ви будете балотуватися в президенти? На які пріоритети ви акцентуватимете увагу?

- Я взагалі-то противник президентської форми правління і всіляко підкреслюю: президентська модель себе вичерпала. Я – в першу чергу, за нову Конституцію.

- Всі ми пам'ятаємо ролик, в якому сталася сварка між вами і Петром Порошенком. Які зараз у Вас стосунки з президентом?

- Всі бачили тільки частину сварки. Петро Порошенко – людина емоційна. Та ще й ситуація була відповідна – це був день, коли на Майдані загинули люди. Ми посварилися. Правда, за мить (те, чого не показали) ми потиснули один одному руки і конфлікт було вичерпано. Я знаю Петра Порошенка багато років. У нас з ним були різні відносини – як з бізнесменом Петром Порошенком. Але ось із президентом України Петром Порошенком у мене немає ніяких відносин. Тому що в нас принципово різні уявлення про політику, про шляхи розвитку України і, в принципі, про те, що є благом для народу.

- Яка, за вашими даними, зараз соціальна і політична ситуація на окупованих територіях? Які сценарії виходу з кризи ви бачите?

- Ситуація складна. Вкрай складна. І в моральному сенсі, і в економічному. Життя в умовах війни, життя в умовах втрати рідних, загрози втрати роботи, незрозумілих перспектив. Я не бачу військового шляху вирішення проблеми. Тільки переговори. Тільки компроміс. Я не знаю жодного військового конфлікту, який би успішно вирішився без прямих переговорів і компромісних рішень. Ми ж віддали питання цілісності країни на відкуп двом іноземним чиновникам не першої величини – Волкеру і Суркову. І чекаємо, що вони за нас вирішать. А коли хтось говорить, що "з ким там говорити? Вони – терористи!" – я відповідаю: невже з Шарля де Голля впала корона, коли він пішов на переговори з Ахмедом бен Беллою? Або коли британська влада пішла на переговори і на перемир'я Страсної П'ятниці з північноірландськими сепаратистами? Та будь-який подібний конфлікт – Камбоджа, Заїр, Нікарагуа – вирішувався шляхом прямих переговорів і подальшого вибору народу. Силою подібні проблеми не вирішуються. Більше того: якби київська влада ще навесні 2014 року пішла на переговори з сепаратистами, в нас не було би 10 тисяч загиблих, зруйнованої економіки і того горя, яке сьогодні прийшло в Україну.

- Як можна ментально повернути людей, які зараз перебувають на окупованій території?

- Потрібні час і терпіння. Люди, які живуть на тій території, після возз'єднання не зможуть полюбити своїх співгромадян, які раніше дивилися на них у приціл снайперської гвинтівки, за допомогою простого указу президента. Необхідна реальна робота з відновлення довіри. А це можливо тільки в двох випадках: по-перше, якщо Україна покаже щирість намірів і поставиться до цих громадян із високим ступенем довіри (тому я – проти обмеження прав громадян, що перебувають на території так званих ДНР і ЛНР, як це дехто пропонує). По-друге, необхідно максимально задіяти авторитет і можливості Церкви. Українська Православна Церква сьогодні – єдина структура, яка діє і на території України, і на території самопроголошених "республік", і навіть у Криму. Цей фактор необхідно використовувати. Хто, як не Церква – громадський інститут з високим рівнем довіри громадян – зможе відновити єдність у душах? Політики можуть тільки нашкодити. Дайте роботу з тонкими матеріями тим, у кого є двохтисячорічний досвід.

- На окупованій частині Луганської області з'явилися чергові обмеження для виїзду жителів. Як оцінюєте таку "залізну завісу"?

- Я противник будь-яких "залізних завіс" – з якого боку і з чиєї б ініціативи вони не створювалися. Якщо вже на те пішло, то Україна, опустивши "залізну завісу" з так званими ДНР і ЛНР рік тому, першою показала приклад. Обмежувальні санкції не дають бажаного результату – тільки призводять до озлобленості людей.
 

 


Бойовики обмежили виїзд мирних жителів з окупованого Луганська
Фото: OSCE

- На початку березня була спроба оголосити чергове перемир'я. Чи дозволяє динаміка на фронті сподіватися на реальне припинення вогню в найближчій перспективі?

- У нас вже було чимало подібних спроб. Але весь час то одна, то інша сторона провокують бойові дії. Я не вірю в добру волю сторін – в цій війні занадто багато бруду і занадто багато сторонніх чинників. І зовнішніх інтересів.

- Яке, на ваш погляд, значення має закон, який охрестили "законом про реінтеграцію Донбасу"?

- Це закон, який перекреслює Мінські домовленості. Це закон про вихід України з Мінських угод в односторонньому порядку. Це дискримінаційний закон, який морально застарів ще на етапі його розгляду і ухвалення в Раді. Тому я і мої колеги були проти цього закону.

- Низка громадських організацій, наприклад, Міжнародний центр перспективних досліджень, пропонують впровадження Міжнародної тимчасової адміністрації (МТА) як ефективний шлях вирішення конфлікту на Донбасі. МТА по суті повинна протягом декількох років готувати ці території до виборів, забезпечувати безпеку та відбудовувати інфраструктуру. Чи знайомі ви з такими ідеями? Як ви їх оцінюєте?

- Так, я знайомий з такими ідеями і навіть можу припустити, що вони реалізуються найближчим часом. Але головне – встановити термін дії мандата тимчасової адміністрації. У Боснії і Герцеговині тимчасову адміністрацію в 1995 році ввели, а вивести забули – досі вища влада в країні (де-факто) належить комісару від ОБСЄ, а в окрузі Брчко взагалі зберігається міжнародна адміністрація. Я не готовий голосувати за "вічний" мандат для іноземної місії. Мир в Україні повинні забезпечити в першу чергу самі українці. Інакше – якщо ми не зможемо обійтися без тимчасової міжнародної адміністрації – можливо, нам чесно сказати один одному "остаточне прощавай"? Борони Боже – я не ставлю під сумнів територіальну цілісність, я тільки кажу про необхідність своїми власними силами подолати ту прірву, яка сьогодні розділяє Україну.

- Ви часто їздите на засідання в ПАРЄ, як би ви оцінили ефективність цього органу? І яку допомогу він може надавати Україні в нинішньому становищі?

- ПАРЄ, як показав досвід, націлена на конструктивну роботу, в тому числі це стосується й українських питань. Проблема лише в тому, що українська сторона системно ігнорує резолюції ПАРЄ, посилаючись на необов'язковість їх виконання. У 2016 році ПАРЄ ухвалює резолюцію, в якій вказувалося на необхідність відновити соціальну допомогу непідконтрольним територіям у повному обсязі. З нашого боку – ігнор. Нещодавно була проголосована поправка до резолюції, згідно з якою Верховна Рада повинна була переглянути Закон про освіту з метою розширення прав національних меншин навчатися рідною мовою. Рада проігнорувала цю резолюцію. А що стосується ефективності... У ПАРЄ – обмежений мандат. Але скажу чесно: мені доводиться червоніти не за рішення ПАРЄ, а з тієї причини, як поводяться окремі представники нашої парламентської делегації.

- Ви берете активну участь у церковному житті України. Чи згодні з твердженням, що в Західній Україні, в тому числі й через війну на Донбасі, у самого населення є запит на "видворення" УПЦ або, принаймні, скорочення парафій? Чи це політичні заяви, які не мають нічого спільного з реальною позицією віруючих?

- В Західній Україні тривалий час спостерігаються складні міжконфесійні процеси. Так, є антагонізм між православними церквами та греко-католиками – і цей антагонізм має свою вікову історію. Але ж у 90-ті, за президента Кучми, вдалося цей конфлікт вирішити? Ми 20 років жили у мирі між конфесіями. Упевнений – якби політики не втручалися в церковні питання, не втручалися у сферу релігії, гострого протистояння не було б. Ну і плюс проблема церковного рейдерства, коли одні конфесії свідомо розпалюють ненависть, наймають бойовиків, підкуповують депутатів і чиновників для захоплення храмів. А в результаті страждають віруючі.
 

 


Вадим Новинський під час заходів з нагоди Дня хрещення Київської Русі
Фото: УНІАН

- УПЦ часто звинувачують в практиці використання "тітушок" для захисту спірних храмів. Чи існує силова практика відстоювання своєї позиції в реальності?

- Тітушок? Вибачте, але коли група відморозків у січні прийшла пікетувати або штурмувати Києво-Печерську Лавру, їм назустріч вийшли не тітушки, а семінаристи, які не побоялися з церковними співами та молитвою виступити проти озвірілих молодчиків. І при захисті Десятинного монастиря не було тітушок – тільки віруючі і священнослужителі. А ось із боку нападників були саме тітушки – безідейний, далекий від віри і Церкви натовп агресивно налаштованих молодих людей.

- А як вважаєте, чому взагалі Хресний хід 2016 року викликав такий ажіотаж у ЗМІ та серед політиків? Адже за рік він знову відбувся, і такого ажіотажу і нагнітання обстановки не було.

- Хресний хід зламав той становий хребет, на якому вибудовувала свою могутність нинішня влада – страх. Люди показали, що вони не бояться і готові захищати свою Церкву. А влада побачила, що вона не може діяти виключно наказами, залякуванням і провокаціями. Масовість акції, її всенародний характер, об'єднання Сходу і Заходу навколо Церкви викликали шок у влади. А адже вже тоді виношувалися плани – показати, що українці відвернулися від УПЦ. Мені один соратник нинішнього президента показував соціологію і переконував: українці більше не підтримують УПЦ, більшість тепер перейшли до Філарета. Не вийшло. Суспільство саме змогло побачити і оцінити розмах Хресного ходу, в якому, між іншим, взяли участь і багато ветеранів АТО. Влада була змушена відступити та змиритися перед силою Церкви. Але – як ми бачимо – не полишила планів щодо її руйнування.

- Як ставитеся до заяв окремих політиків, наприклад, Іллі Ківи, про те, що УПЦ треба вигнати з Києво-Печерської Лаври і "повернути її народу"?

- Вже були політики, які намагалися вигнати православ'я з Лаври і "повернути її народу". Пам'ятаєте їхню долю? Зараз в Україні масово позбуваються історичної спадщини цих політиків. Те, що створено Господом, не здатен перекреслити жоден політик. Тим більше – Ківа.

- Нещодавно генпрокурор анонсував в наступному місяці передачу в суд справ проти вас і Михайла Добкіна. Наскільки серйозно оцінюєте загрозу від цих справ, які ризики бачите?

- Юрій Віталійович кожен раз, буваючи в парламенті, погрожує передати мою справу в суд " наступного місяця". З моменту позбавлення мене депутатської недоторканності пройшло п'ятнадцять місяців. У грудні 2016 року генеральний прокурор говорив про "незаперечні докази". Але ось минуло майже півтора року, а докази так і не були надані. Мій статус так і не змінено – в процесуальному плані я продовжую залишатися свідком у справі, мені не вручали підозру. З чим пан генпрокурор збирається йти в суд – краще запитайте у нього. А ризики? Справа з самого початку була політичною. Ви пам'ятаєте обговорення в сесійній залі питання про позбавлення мене недоторканності? Жоден виступаючий не сказав нічого по суті даного питання. Всі говорили: Новинського треба позбавити недоторканності, оскільки він – колишній регіонал, він – "п'ята колона", він – олігарх. Про справу Драбинка (Митрополита УПЦ Олександра Драбинка) ніхто не пам'ятав. Нинішня влада три роки намагалася знайти хоч одну зачіпку щодо мене. Зараз ведеться більше 70 справ щодо мене і моїх структур – копають, проводять обшуки, ретельно вивчають всі документи. Як результат – довелося йти на те, щоб виставляти на загальний огляд справу, шиту білими нитками, і в якій є тільки два лжесвідки та жодного реального доказу.

- Генпрокуратура підозрює Вас у пособництві незаконному позбавленню волі митрополита Переяслав-Хмельницького і Вишневського Олександра (Драбинка), організованого групою в складі екс-президента Віктора Януковича, екс-глави МВС Віталія Захарченка та колишнього начальника київської міліції Валерія Коряка, а також в пособництві перевищенню влади або службових повноважень співробітником правоохоронного органу. Що готові надати в свій захист за цими звинуваченнями?

- Я все, що можу сказати щодо цих справ, сказав півтора року тому. Думаю, що виправдовуватися повинен не я. Виправдовуватися повинен генеральний прокурор. Виправдовуватися повинні сам громадянин Драбинко і його лжесвідки. Виправдовуватися повинні ті, хто влаштували цей фарс. Вірю, що рано чи пізно вони зрозуміють, наскільки важливе покаяння – і не тільки щодо моєї справи. Покаяння щодо того беззаконня і свавілля, які кояться в Україні.

Микола Ткачук

Оригінал за посиланням 

Всі новини
по темі