07 Грудня 2016

Українська правда

Вчора комітет із регламенту й організації роботи ВР
однозначно висловився проти зняття з мене депутатської недоторканності за поданням ГПУ, для подальшого притягнення до кримінальної відповідальності.

Більшість членів комітету, спираючись на норми закону, винесли рішення про те, що прокуратура не надала достатньо доказів і не обґрунтувала висунуті мені звинувачення.

Саме з таким висновком комітету подання ГПУ
виноситиметься на голосування до залу ВР спікером. Я ж бачу в цьому бажання влади звести рахунки з політичними опонентами.

Дискусія на комітеті 6 грудня й тон, обраний генпрокурором, вкотре оголили проблему ставлення в нашій країні до закону та цінностей права. Коли не можуть знайти юридичних аргументів, вдаються до відвертого
хамства й образ.

А тепер докладніше про суть висунутих мені звинувачень.

1. Про юридичне обґрунтування

Подання ГПУ на притягнення народного депутата до кримінальної відповідальності має відповідати таким критеріям, як достатність, законність та обґрунтованість. Також докази мають бути отримані слідством законним шляхом.

Подання ГПУ не відповідало жодному з перерахованих критеріїв. Що й було підтверджено вчорашнім рішенням комітету.

Згідно з поданням, я нібито скоїв кримінальний злочин, суть якого зводиться до пособництва працівникам міліції в нібито незаконному позбавленні волі Олександра Драбинка.

На першому засіданні комітету генпрокурор заявив: «У мене поки немає юридичного тексту підозри до пана Новинського, тому що на сьогодні потрібно пройти певний слідчий шлях. І я не виключаю, що ця підозра буде, і не виключаю, що цієї підозри не буде».

Водночас згідно із заявами Луценка, все, що потрібно генпрокуратурі, це:»… Й обшуки, і виїмки — все, що необхідно. І після цього я або підпишу підозру, або не підпишу».

Я вдячний генпрокурору за таку чесну позицію.

На відміну від прокурора Нагірняка, який підготував подання, сам Юрій Віталійович ще на першому засіданні комітету визнав, що доказів, достатніх для пред’явлення мені підозри в скоєнні кримінальних злочинів, на цей момент у ГПУ немає.

Їх і не може бути. Оскільки реальні події, що відбулися в червні-грудні 2013 року — кардинально відрізняються від версії Драбинка.

У поданні сказано, що «у невстановленому з об’єктивних причин місці та час колишній президент України» дав мені нібито певне завдання.

Насправді, і час, і місце подій, які втягнули мене у вирішення «ситуації», пов’язаної з Драбинком, — відомі.

24 серпня 2013 року, у День незалежності мені потелефонував Владика Павло (Лебідь) і передав прохання нині покійного Блаженнішого Митрополита Володимира про зустріч.

Я з глибокою повагою ставився до його Блаженства і відразу поїхав у клініку «Оберіг», де він перебував. У присутності Владики Павла Блаженніший Володимир попросив мене надати допомогу його особистому секретареві Олександру Драбинку в ситуації, у яку той потрапив у зв’язку з історією про викрадення черниць Свято-Покровського монастиря.

Я відповів, що в мене немає можливостей втручатися в роботу правоохоронних органів, і що йому краще звернутися безпосередньо до генпрокурора або міністра МВС, а може, і до самого президента.

Проте, Предстоятель УПЦ попросив мене по можливості допомогти Драбинку, і відразу благословив на це. Для мене, як для вірянина, таке благословення означало обов’язок зробити все, про що просить Блаженніший.

На момент закінчення цієї бесіди в клініці «Оберіг» був присутній і сам Олександр Драбинко.

Тобто, відомі й час, і місце, і свідки. Але ГПУ відмовляється досліджувати ці обставини, попри мої неодноразові прохання.

2. Про Коряка й переміщення Драбинка

У поданні вказано, що я: «давав у телефонному режимі неодноразові вказівки Коряку В. В. про можливість переміщення або заборону переміщення Драбинку з території комплексу «Банний двір» Вишгород» для проведення богослужінь».

Хотілося б дізнатися: чи є в прокурора Нагірняка, який складав подання, хоча б одне підтвердження того, що я «забороняв» переміщати Драбинка куди-небудь?

Дійсно, виконуючи благословення Блаженнішого, я неодноразово звертався до Коряка з проханням знайти можливість супроводити Драбинка в ті місця, у які він хоче поїхати, попри обмеження, пов’язані з його статусом свідка під охороною. Фактично — просив Коряка про послаблення в режимі охорони, наскільки це можливо.

І це робилося мною з благословення Блаженнішого й у відповідь на прохання-дзвінки самого Драбинка та його помічників.

Охорона — це завжди певні обмеження, з якими має погодитися особа, яку охороняють. Власне, у законі про забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства, який застосовувався до Драбинка, так і написано.

Після моєї посильної участі у вирішенні питань з охороною мені неодноразово дякували й сам Блаженніший, і Драбинко, і його батьки, до яких він виїжджав за межі Києва.

Зараз звучать слова про те, що це була не охорона, а «конвой», що все було «незаконно», «проти волі» й так далі. Але на той час Драбинко й сам Блаженніший мені нічого не говорили про «незаконне утримання», «позбавлення волі» або інші протизаконні дії.

До вирішення його долі в так званій «справі черниць» були залучені вищі посадовці держави — і генпрокурор, і міністр внутрішніх справ, і навіть президент особисто обіцяв йому допомогу.

Драбинко звертався по допомогу до багатьох; перспектива опинитися замість свідка підозрюваним у нього дійсно була. І все залежало від співпраці зі слідством, яке охороняло його як свідка.

Я знав, що Драбинка охороняють. Але жодних підстав вважати, що його незаконно позбавили волі — у мене не було. Коли бачив його в той період у різних місцях у різний час і з різними людьми, я й подумати не міг, що його хтось ізолював і там утримує, або щось подібне.

Якщо міліціонери під час охорони відмовляли Драбинку або забороняли відвідувати певні місця — нехай правоохоронці ставлять запитання їм. Але до чого тут я?

На думку генпрокурора, сам факт погодження охоронюваною особою з працівниками охорони бажання кудись їхати — це позбавлення волі. Але таке трактування прямо суперечить статті 6 закону «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві».

3. Про статус

Генпрокурор просить депутатів: «Дайте Новинському такий самий статус, як і звичайним бійцям «Грифона». І все!»

На сьогодні в працівників спеціального батальйону судової міліції «Грифон» немає жодного статусу в кримінальному провадженні, пов’язаному з Драбинком.

У них був статус підозрюваних, потім обвинувачених. Але Вишгородський суд, куди ГПУ направила обвинувальні акти щодо командира батальйону Шматька і його заступника Олішевича — чотири рази повертав справу. Судовими рішеннями було встановлено, що обвинувальний акт не містить викладу фактичних обставин кримінального правопорушення, не сформульовано й не конкретизовано, чому в діях працівників «Грифона» вбачається склад злочинів, передбачених статтями 146 і 365 КК.

4. Про докази

На трьох сторінках подання йде перерахування протоколів допитів, заяв Драбинка, постанов слідчих про застосування до нього заходів безпеки, а також згадуються листи Блаженнішого Митрополита Володимира.

Я можу пояснити, чому ГПУ відмовилася надати регламентному комітету будь-які протоколи допитів із зазначеного списку, і чому в самому поданні немає елементарних посилань на те, доказом якого факту або обставини є той чи інший допит.

Все дуже просто.

Якщо виключити показання Драбинка й Жигуліна, то в інших допитаних слідством осіб — не те що свідчень проти мене, а навіть згадки про мене немає!

Що ж до листів Блаженнішого Митрополита Володимира на адресу вищих посадовців держави — тільки один із них не викликає жодних сумнівів. Цей лист Міністру внутрішніх справ про заходи, пов’язані зі святкуванням 1025-річчя Хрещення Русі.

Що цікаво, у ньому прямо сказано:»… Дати відповідне розпорядження службам, які зараз забезпечують безпеку архієпископа Олександра (Драбинка) (з відомої Вам необхідності), організувати своєчасне його прибуття на заходи святкування».

Що ж до інших листів, копії яких, засвідчені самим Драбинком, нам демонструвала у своїй презентації ГПУ, вони обґрунтовано викликають сумніви в достовірності, бо під їхніми номерами в канцелярії УПЦ зареєстровані абсолютно інші документи, про що є відповідна офіційна відповідь у матеріалах справи.

Як «серйозний доказ того, що схема була й реалізовувалася» генпрокурор пред’являє «документ — Указ самого Митрополита Володимира про усунення претендента, за задумом Януковича, Антонія з посади «за передчасні амбіції».

Але, як випливає з офіційної відповіді УПЦ на моє звернення, зазначені як «докази» листи нібито Митрополита Володимира — в УПЦ не готувалися й не реєструвалися, а саме звернення до єпископату від імені Предстоятеля УПЦ, копія якого надана слідству й засвідчена Драбинком, насправді нікому з архієреїв не відсилаються.

5. Про додаткові матеріали

Вони були представлені на запит депутатів після першого засідання комітету. Навіть побіжне ознайомлення з підозрами Захарченку та Коряку свідчить про те, що ці документи не мають до мене жодного стосунку. У них немає згадки ні Новинського як пособника, ні навіть Януковича як замовника, ні, врешті-решт, «злочинної групи», яку згадує ГПУ в поданні.

6. Про телефони та закони

Що ж до заяви генпрокурора про наявність у слідства інформації про 40 з’єднань мого мобільного телефону з телефоном Коряка. Прокуратура не може судити про суть розмов, і самі з’єднання не є чимось, що може мене викривати.

Важливо інше: під час отримання цих «доказів» прокурорам не завадив мій статус народного депутата — і вони ще в червні цього року запросто отримали мою телефонію.

Це до питання про законність.

Юрій Віталійович минулого разу просив: «Дайте можливість послухати телефон Новинського, кому він телефонує зараз». Саме так і сказав. Навіщо?.. Якщо «потрібні» слідству «докази» вони вже добувають. І «закон» їм не заважає.

У цій історії немає нічого нового.

Те, проти чого пан Луценко боровся раніше, тепер щосили використовує він сам — ГПУ була й залишається знаряддям зведення політичних рахунків та усунення неугодних владі опозиційних політиків, які займають іншу позицію.

Тут і обшуки, і «прослуховування», і зовнішнє стеження, й інші відомі прийоми.

Я неодноразово заявляв, що справа проти мене сфабрикована й політично мотивована, але сьогодні я вже не виключаю і економічного підтексту.

Я абсолютно спокійно сприйму завтрашнє рішення залу Верховної Ради, тому що ніколи не прикривався депутатською недоторканністю. Моя совість чиста, я ніколи не порушував закон.

Я не покину Україну, як би цього не хотілося моїм недругам. Я послідовно буду обстоювати своє чесне ім’я в українських і міжнародних судових інстанціях.

Упевнений, що правда в кінцевому підсумку знайде собі дорогу.

Вадим Новинський, народний депутат, спеціально для УП

Всі новини
по темі