03 Березня 2024
Церковний календар часто змушує замислитися про символізм дат і сенс свят.
Цієї неділі Церква згадує євангельську притчу про блудного сина. Це початок одного з особливих тижнів у році, що готують православних християн до подвигу Великого посту.
Історія блудного сина вкрай повчальна. Вона важлива для осмислення та засвоєння в усі часи, тому що вона, в тому числі, про нас. Про взаємини кожної людини з Богом. Про гіркі й закономірні наслідки гордині, сліпої самовпевненості, зради — падіння, розорення, біль і страждання. Це також історія покаяння, прощення та примирення. Зрештою — це притча про безмежну та незмінну любов нашого спільного Небесного Отця до всіх нас. Любові, яка під час відпадіння сина стає пекучим болем, але не перестає бути, а за його покаяння сяє радістю, адже саме так Бог приймає кожного, хто кається.
Ця притча зокрема про нас, як про народ. Отримавши належну йому частину загальних багатств, наш народ загордився, відірвався від коріння, зрадив свого батька — святого князя Володимира та його доленосний вибір, своїх рідних і пішов у далеку країну на поклоніння чужим ідолам.
У підсумку ми проміняли чисте золото наших традицій на скляне намисто, все промотали, проїли та пропили, зубожіли і, по суті, потрапили в рабство — голодні та обірвані, розсіяні по всьому світу, одурманені отрутою брехні, ненависті та пропаганди, живемо на чужі подачки.
Життя блудного сина поза Отчим домом описане як жалюгідне, сумне та безнадійне. Але, як каже Євангеліє, вдарившись боляче об дно, блудний син усвідомив усю глибину свого падіння. Згадав, що в домі батька навіть раби живуть краще. Він змирився та вирішив повернутися до своїх, щоб бути вже якщо не сином, то хоча б слугою.
І що ж батько? Він сумував за блудним сином своїм, жалів його та чекав. А зустрівши, палко обійняв, прикрив його рване ганчір'я кращим одягом, подарував свій дорогий перстень та велів влаштувати великий бенкет — адже той, кого вважали померлим, наче воскрес, повернувся й посів знову своє місце в сім'ї — уже не за правом, а за любов'ю.
«Близько Господь до скорботних серцем, і смиренних духом Він спасає» (Пс. 33:19).
Пора закінчувати це безумство, досить нам смертей і руйнувань! Треба схаменутися та повернутися до себе самих — до нашого коріння, до наших традицій, до наших витоків, до істинної віри. Як це зробити? Про це нам говорить сьогоднішня євангельська притча. Якою б безнадійною не була на перший погляд ситуація, яким би страшним не здавався гріх, що скоєно— нам необхідне взаємне покаяння, як усвідомлення помилок, як зміна розуму, способу мислення, як відмова від хибних поглядів та повернення до тих цінностей і традицій, які були зраджені.
Нам усім потрібен мир і, переважна більшість щиро цього бажає!
Дуже промислительно, що в понеділок седмиці про блудного сина ми згадуємо також пам'ять святого князя Ярослава Мудрого. Цей видатний правитель, послідовник справ свого батька — святого київського князя Володимира, Хрестителя Русі — замість звичних на той час нескінченних війн обрав шлях творення, освіти, утвердження віри та турботи про народ. Добре б нам згадати слова заповіту святого князя Ярослава: «Любіть один одного, бо ви брати рідні... Якщо будете жити в любові між собою, то Бог буде з вами. Він підкорить вам усіх ворогів  і, будете жити в мирі. Якщо ж станете ненавидіти один одного, сваритися, то й самі загинете та згубите землю батьків і дідів ваших, яку вони придбали працею своєю великою».
Дай Боже, щоб ці слова були почуті і, не тільки нами, а й насамперед, нашою владою. А історія розсудить всіх за їхніми справами, вирішивши, кому залишитися в пам'яті нащадків Благовірним, а кому — окаянним.
 
Всі новини
по темі