01 Червня 2018

Вчора в соціальній мережі Facebook з’явилася публікація шановної Ірини Геращенко, Першого Віце-спікера нашого Парламенту, яка потім була широко розтиражована провладними ЗМІ та блогерами.

У публікації міститься гостра критика позиції політиків, до яких належу і я, котрі заявляють про можливість прямого діалогу між офіційним Києвом і самопроголошеними республіками на Донбасі, якщо це буде необхідно для встановлення миру.

Ірина Геращенко вважає, що ця позиція продиктована ззовні та суперечить інтересам України: «За цими «миротворчими посланнями» – позиція і гра Москви, це бажання Кремля перекласти з хворої голови на здорову, говорити про «громадянський конфлікт в Україні».

Щодо цього можу сказати – те, що діється ось уже четвертий рік, свідчить про одне – «здорових голів» із жодного боку майже не залишилося.

Далі колега, мабуть, як наділена повноваженнями особа, твердо заявляє – «жодних «прямих переговорів із маріонетками, жодної легітимізації «республік», яких не існує».

Нічого не скажеш – звучить гордо, грізно, патріотично!

Тільки змушений нагадати – чотири роки тому, коли конфлікт на Донбасі по суті ще мав радше характер масових протестів, мало чим відрізняючись від протестів, що охопили взимку 2014 року Києва й Захід України, Верховна Рада проголосувала постанову мого авторства – «Про меморандум миру та злагоди».

За своєю суттю та духом меморандум і передбачав налагодження діалогу між Києвом і «бунтівними» регіонами.

За чотири роки постмайданна влада не зробила нічого, щоби цей діалог почати. Навпаки, було зроблено все, щоби братовбивчий конфлікт набув характеру довгострокової незагойної рани на тілі нашої країни.

Прямим наслідком цієї впертості, що межує з божевіллям, стали понад десяти тисяч людських життів, десятки тисяч покалічених війною, мільйони біженців.

За ці чотири роки війни Україна не тільки втратила всякий авторитет у світі, а й повністю здала свій суверенітет нашим «дорогим стратегічним партнерам».

Якщо комусь подобається, що питання наших життів, миру в Україні, нашого майбутнього та майбутнього наших дітей вирішується не між Києвом і Донбасом, а на рівні чиновників із Москви і Вашингтона – це їхнє право. Але в них немає права розмінювати всіх нас на свої особисті інтереси.

Я, як політик, який першим запропонував варіант прямих переговорів, виходив зі світового досвіду. Із Шарля де Голля «не злетіла корона», коли він 1962 року пішов на переговори з Ахмедом Бен Белою, лідером алжирських сепаратистів. Але ж у Франції теж кричали: та хто вони такі? Бандити та терористи! З ким там говорити?

Кризи в Конго, Камбоджі, Нікарагуа закінчувалися прямими переговорами.

18 травня в Загребі ми з однодумцями провели міжнародну конференцію з вивчення балканського досвіду виходу з кризових ситуацій, по суті, виходу зі стану війни.

Учасники конференції – прем’єр-міністри, міністри закордонних справ, верховні представники ООН, відомі політологи та соціологи, всі, так чи інакше, брали участь у тих подіях – були єдині в думці: прямий діалог неминучий, якщо ми хочемо розв’язати, а не заморозити конфлікт!

І для цього діалогу потрібні воля та сміливість, які межують із самопожертвою. Тому що такі конфлікти неможливо завершити без прийняття непопулярних рішень. І часто ціною миру стають чиїсь політичні кар’єри. Але життя та майбутнє того варті. І якщо ти на виборах отримав від людей повноваження, то будь добрим – роби все заради миру, а не керуйся своїми вузькопартійними й електоральними інтересами.

Звичайно, є частина політиків, які здебільшого представляють провладний табір та вважають: режим «ні війни, ні миру» добрий із політичного погляду – можна спекулювати на тому, що в нас через війну все погано з економікою. А неучасть у виборах виборців Донбасу та Криму сприятливо позначиться на представництві в парламенті саме постмайданних партій, адже, переконаний, на неконтрольованих зараз територіях, коли вони повернуться в єдине правове й електоральне поле України, не знайдеться жодного голосу за партії нинішньої влади. Й отже, в уявленнях «партії війни» без голосів Донбасу та Криму Південний Схід не зможе отримати гідне представництво й політичний баланс не відновиться.

Зручно та цинічно одночасно. Але – це шлях до подальшого розколу країни й до ускладнення війни. Саме тому ми й далі наполягаємо на тому, що Україні необхідні прямі переговори і з Москвою, і з Донецьком, і з Луганськом. Міжнародні посередники не повинні вирішувати за нас нашу долю. Дякую за допомогу, але свою долю ми повинні взяти у свої руки.

А щодо «мавпочок», як їх назвала Ірина… Мені теж не подобаються багато процесів і не подобаються ті чи інші діячі з того боку лінії фронту… Але я дуже хочу, щоб Україна зберегла свою цілісність, а мир в умах і серцях переміг на всій нашій землі. Тому альтернативи прямим переговорам немає. Точніше – є: кров, смерть, горе, яких Україна й так уже набралася вдосталь.

Всі новини
по темі