Церква завжди живе на перехресті часів. У її календарі події давніх епох проживаються знову і знову, наче відбуваються тут і зараз, а сучасність постійно оцінюється крізь призму біблійної історії та євангельського вчення.

Сьогодні, напередодні Великого посту, ми знову згадуємо притчу про блудного сина — історію про згубу, падіння, покаяння та повернення.

Молодший син, піддавшись спокусам, вимагає у батька передчасно свою частку спадщини й незабаром вирушає з нею до чужої країни. Там він певний час живе безтурботно та розгульно, доки не розтрачує все, що мав. Коли гроші закінчуються, удавані «друзі» зникають. Ба більше, у країні починається голод і, блудний син опиняється на межі смерті. Ну хто буде турбуватися про жебрака-іноземця, якщо хліба не вистачає навіть своїм? У відчаї він береться за найпринизливішу роботу — пасе свиней, мріючи хоча б про їхню їжу.

І тільки вдарившись об саме дно, усвідомивши гірку правду, блудний син приходить до тями, кається та приймає рішення повернутися в батьківський дім. Повернутися вже не як син, а хоча б як наймит. І коли він ще тільки йде, долаючи сором, страх і біль усвідомлення власного падіння, батько бачить його здалеку та біжить назустріч. Він обіймає сина-страждальця й приймає його з любов’ю. Він не вимагає виправдань, не докоряє — просто радіє, що син живий і повернувся.

Притча про блудного сина — це не просто розповідь про конкретну людину. Вона про кожного з нас і є актуальною в усі часи. Як часто ми, подібно до цього сина, віддалялися від нашого Небесного Отця — Бога, зрікалися своїх братів, спільного коріння, витоків і традицій? Як часто ми забували про свої святині та цінності заради фальшивих принад і хибних ідеалів? І не лише забували, а й власними руками руйнували своє духовне й матеріальне багатство, живлячись отрутою злоби, ненависті та мстивості. Кожне таке падіння залишало по собі випалену пустелю в душах, мерзоту запустіння й руїну.

Сьогоднішня євангельська історія відкриває нам, що гіркота поразок може стати й рятівними ліками.  Як блудному сину, що усвідомив своє тяжке становище, нам потрібно прийти до тями, зібратися з силами, визнати помилки й зробити перший крок у напрямку дому — до покаяння, до здорового глузду, до надії на мир і благополуччя.
У Святому Письмі сказано: «На Небесах більше радості за одного грішника, що кається, ніж за дев’яносто дев’ятьох праведників». Чому? Тому що той, хто кається, не живе в ілюзіях, він ясно усвідомлює свою залежність від Бога. Як митар, він покірно б’є себе в груди, волаючи: «Боже, будь милостивий до мене, грішного». Як блудний син, він визнає: «Я не гідний називатися Твоїм сином». І добрий Бог, Який, як відомо, противиться гордим, смиренному завжди воздає Своєю щедрою благодаттю.

Зовсім скоро почнеться Великий піст — справжня весна для душі, що кається, час прозріння та преображення.

Щиро бажаю вам, дорогі брати та сестри, щоб цей Великий піст став для нас шляхом очищення серця, часом примирення та повернення до Бога, до самих себе справжніх — таких, якими ми були створені колись і якими знову покликані стати.