Дорогі брати та сестри!

Сьогодні ми згадуємо двох першоверховних апостолів Христових — Петра та Павла. Вони були дуже різними за походженням, характером, освітою. Один — простий, не книжний рибалка з Галілеї, другий — освічений фарисей, римський громадянин. Один — запальний, поривчастий, непохитний, інший — мислитель, полеміст, філософ. Але попри зовнішню несхожість, їх єднало духовне братство — непохитна віра, ревна любов до Христа та відданість справі спасіння. А всі відмінності й непорозуміння долались братньою любов’ю.

Обидва апостоли пройшли непростий шлях внутрішньої боротьби та духовного прозріння. Петро — ненавмисно зрікся Христа, але, усвідомивши свій гріх, одразу покаявся та невдовзі був відновлений у своєму достоїнстві Самим Спасителем. Павло — переслідував Церкву, навіть організовував розправи над християнами, але після явлення йому Христа преобразився та став одним із найревніших апостолів. Їх змінила не зовнішня переконаність, а особиста зустріч із Живим Богом. Обидва стали свідками й проповідниками Євангелія — Істини, за яку без вагань віддали усе своє життя.

Віра й сповідання Петра стали каменем, на якому Господь утвердив Свою 
Церкву. Павло став апостолом язичників і учителем багатьох народів. Їхній земний шлях завершився в Римі — столиці язичницького світу, яка через їхній подвиг перетворилася на один із центрів християнства.

Попри все, сьогоднішнє свято — не лише про минуле. Апостольська рішучість, мужність і дерзновення потрібні й нам, тим, хто живе сьогодні. Ми живемо в час, коли сповідання Божої Правди знову вимагає відваги. Коли за вірність Євангелію, Святій Православній Апостольській Церкві Христовій доводиться платити високу ціну — не лише комфортом, а й свободою, безпекою, а іноді, навіть власним життям. Ми з вами є свідками нових гонінь на канонічну Українську Православну Церкву, коли вірність Євангелію стає підставою для жорстоких переслідувань і диявольської наклепницької кампанії. Тож приклад святих Петра та Павла — живий і актуальний.

Сьогодні на аналої багатьох храмів лежить ікона, де апостоли обіймають один одного — і це не ілюстрація історичної сцени, а образ Церкви, в якій поєднуються різні дари, характери та шляхи служіння в ім’я Христа. Це — приклад того, що єдність можлива не через однаковість, а через братню християнську любов, покаяння, терпіння, смирення, вірність і спільну справу. На цьому фундаменті століттями стояла наша Свята Церква — і, дасть Бог, стоятиме до кінця віку.

Нехай молитвами святих апостолів Петра та Павла Господь укріпить усіх нас у вірі, у стійкості, в любові та істині. Нехай дарує нам рішучість бути з Ним, навіть якщо шлях виявиться вузьким і тернистим. І нехай кожен із нас знайде в собі ту саму іскру, що преображає,  яка перетворила простого рибалку та гонителя — на святих Церкви Христової.

Зі святом, дорогі брати і сестри!