Вчора прокоментував для телеканалу «Україна» перші вістки, що надійшли зі Стамбула із Синоду Вселенського Патріархату.

Головне моє враження – рішення Синоду продиктовані виключно політичними мотивами, але ніяк не покликані відновити єдність українського Православ’я й не зумовлені турботою про православних України. Також тут видно політичний мотив представників української влади.

Найгірший наслідок прийняття цих рішень – те, що тепер, гадаю, упродовж найближчих 100–200 років про жодну єдність Православ’я на нашій землі, на жаль, не може бути й мови. Розкол тільки посилиться.

Очевидно, що самі рішення суперечать церковним законам і канонам. Відмова Вселенської Патріархії від власного юридичного зобов’язання Синодального листа про передання Київської митрополії Московській Патріархії – це ніби сьогодні Великобританія скасувала незалежність Індії, яку вона надала їй 1947 року.

Більш того, термін давності суперечок із питання скасування документа про приєднання Київської митрополії до Російської Церкви від 1686 року минув ще 300 років тому.

За церковними законами термін заперечення кордонів митрополій, процесів приєднання, їхніх причин становить 30 років. Минуло 330 років.

За цей час дуже багато що змінилося. Київська митрополія, у межах 1686 року, становить лише 1/3 від нинішньої території України. Тоді не було ні Одеської, ні Херсонської, ні Миколаївської, ні Кримської, ні Донецької, ні Харківської єпархій у складі митрополії. Що із цим робити? Ставили собі ці питання на Синоді в Стамбулі, приймаючи ці рішення?

Крім того, очевидно, що Вселенський Патріархат не має права знімати анафему з Філарета Денисенка.

Згідно з церковними законами, анафему може зняти тільки та Церква, яка її накладала. Скасувати ці закони не може ні Патріарх Варфоломій, ні будь-які інші Патріархи. Скасувати або змінити церковні закони може тільки Вселенський собор. А те, що сталося – це все одно, ніби Печерський суд скасував рішення якогось суду в США. Нонсенс.

На Філареті лежить страшний гріх розколу. І цей гріх змивається тільки покаянням цієї людини, і ніяк інакше.

Навряд чи представники синоду Константинопольського Патріархату не знали про ці «азбучні» для будь-якого представника священства, і тим більше священноначальства, істини.

Втім, рішення прийнято, кроки здійснено, і, на жаль, ці кроки можуть призвести до того, чого так побоювалися дуже багато хто – до розколу Вселенського Православ’я.