Україна зіткнулася з викликами, які можуть серйозно ускладнити економічну та соціальну ситуацію на довгі роки вперед. На сьогодні країна відчуває на собі дію максимальної кількості негативних чинників: війна, пандемія коронавірусу, глобальне падіння фінансових і сировинних ринків, неефективність державної системи.

У країні очікується стрімке збільшення рівня безробіття, прогнозується погіршення соціального самопочуття громадян.

На тлі цих безпрецедентних обставин в Україні триває війна на Донбасі. Гинуть люди, руйнуються будинки й інфраструктура регіону. Не виконуються Мінські домовленості. «Партія війни» знову намагається використовувати риторику ненависті, намагаючись не допустити утвердження миру в країні.

Сьогодні необхідно зробити кроки, спрямовані на забезпечення єдності всередині країни. Політичні партії повинні забути про свої рейтинги. Чвари та ненависть мають поступитися місцем солідарності громадян перед обличчям серйозніших і страшніших проблем. Нас усіх повинні об’єднати три пріоритети, кожен із яких – важливий і самоцінний.

Дорогі друзі, вітаю вас зі святом усіх преподобних отців Києво-Печерських!

У 2-гу неділю Великого посту наша Церква святкує Собор усіх преподобних отців Києво-Печерських, що почивають у Ближніх і Дальніх печерах.

Саме в печерах зберігається досі найголовніший скарб Свято-Успенської Лаври – мощі Печерських святих.

За свою майже тисячолітню історію Лавра випустила у світ сотні імен великих подвижників. З них понад 160 прославлені в лику святих.

За своєю духовною значущістю Києво-Печерська Лавра порівнянна зі святинями Єрусалиму та Святої Гори Афон. З давніх-давен її заведено вважати «третім Уділом Божої Матері» та слов’янським Афоном.

Лавра – справжня перлина світового православ’я та головна святиня нашої землі.

Держава Україна дала гарантію забезпечувати захисникам Вітчизни гідний рівень життя без жодних умов і застережень. Соціальна допомога радянським воїнам, які перемогли фашизм, воїнам-інтернаціоналістам, які виконували свій обов’язок в Афганістані, воїнам Збройних Сил України, героям праці та людям, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, має виплачуватися в першу чергу та не може залежати від наявності або відсутності в уряду вільних ресурсів. Тому ми з колегами з парламенту ініціювали таке конституційне подання та задоволені рішенням Конституційного Суду щодо нього.

Закон про державний бюджет на 2020 рік треба узгодити з Бюджетним кодексом, який тепер – після рішення КСУ – зобов’язує владу виплачувати допомогу без жодних умов, а також доручити Кабінету міністрів знайти кошти для фінансування цього держзобов’язання. Необхідно компенсувати людям кошти, не виплачені за п’ять років дії цієї неконституційної норми. Це важливе для самовизначення та для майбутнього України питання: ми хочемо жити в державі, яка захищає своїх воїнів, або в державі, яка відвертається від них.

Вчора чиновники Посольства України в Чорногорії вийшли далеко за межі визначених законом повноважень, випустивши від імені Посольства, а отже, й усієї Української держави заяву про те, що Предстоятель Української Православної Церкви Блаженніший митрополит Київський і Всієї України Онуфрій, який перебуває в Чорногорії на запрошення Високопреосвященнішого митрополита Чорногорського і Приморського Амфілохія, не є главою Української Церкви. Це було грубе втручання держави в справи Церкви, яке цинічно порушує Конституцію, а також закони про свободу совісті та про Кабінет міністрів. Ні повноважень, ні необхідності коментувати та давати оцінку діям церковного ієрарха, виставляючи Україну ксенофобською державою, у Міністерства закордонних справ немає.

Найбільша православна конфесія в Україні – Українська Православна Церква – визнана всім православним світом, на відміну від політичної організації ПЦУ – плода союзу Петра Порошенка та Константинопольського патріарха Варфоломія. Наш Предстоятель Блаженніший митрополит Онуфрій користується заслуженим авторитетом серед вірян усіх православних Церков.

З ініціативи Святійшого Патріарха Єрусалимського Феофіла в столиці Королівства Йорданія Аммані розпочала роботу Нарада предстоятелів і представників Помісних Православних Церков. 

Ця зустріч, без сумніву, має величезне значення. У центрі її уваги лежать проблеми та долі всеправославної єдності та канонічної Української Православної Церкви. Від України в ній бере участь наш Предстоятель Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Онуфрій.

Православні різних країн покладають на зустріч в Аммані великі надії. Багато років Помісні Православні Церкви страждають від виразок інспірованих ззовні розколів. Особливо гостро останнім часом по єдності православ’я вдарив неканонічний розкол в Україні. Подальше розігрівання та посилення схизми може поставити все вселенське православ’я на грань грандіозного розколу, який за своїми наслідками може виявитися не менш трагічним, ніж розкол 1054 року.

Шостий рік жителі Криму та Донбасу, яких ми нібито хочемо повернути в Україну, живуть в умовах економічної блокади, а кримчани – ще й водної блокади. Вона не тільки не веде до реінтеграції, а й посилює прірву між нами, послаблюючи державність.

Тому я категорично не згоден із Рекомендаціями Комітету ВРУ з прав людини про продовження заборони на постачання питної води в Крим через Північнокримський канал, зупинені ще 2014 року. Свою окрему думку щодо цього питання я подав у письмовій формі. Вважаю, що профільний комітет повинен утримуватися від таких політичних заяв, особливо коли йдеться про життєзабезпечення мільйонів громадян України.

Міжнародне гуманітарне право, зокрема, ратифікована Україною четверта Женевська конвенція та додатки до неї, зобов’язують нашу державу забезпечувати умови для збереження життя та здоров’я мирного населення. Й економічна блокада Донбасу, і заборона на постачання прісної води до Криму – це заборонені примусові заходи щодо цивільного населення, і рано чи пізно українська держава мусить дати їм оцінку.

На історію – не буває двох однакових поглядів. Навпаки, часто одні й ті ж події різні люди трактують діаметрально протилежно. Особливо, якщо це важливі події, що вплинули на долі цілих народів. Одна з таких подій – Друга світова війна. Народний депутат Вадим Новинський має власну думку, яку може не поділяти частина суспільства. Водночас, з огляду на важливість порушеного питання, редакція пропонує взяти участь у дискусії на цю тему.

«Не стріляйте в минуле з рушниці, інакше майбутнє вистрілить у вас із гармати», – вчив мудрий Расул Гамзатов. На жаль, слова видатного горця, класика радянської літератури, забули сьогодні в сучасній Україні – так само, як повільному забуттю піддаються й сам Гамзатов, і сотні імен тих, хто упродовж ХХ століття створював цілий пласт культури, спрямованої на утвердження гуманізму та загальнолюдських цінностей. Більш того: процес перегляду нашого з вами історичного минулого має характер справжньої війни з історією та людською пам’яттю – у стилі найгірших традицій тоталітарних режимів.

Міжконфесійний мир – це важливий крок до миру в Україні. Сьогодні Велика палата Конституційного Суду України почала розгляд конституційного подання про визнання таким, що не відповідає Конституції, Закону «Про внесення змін до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 20 грудня 2018 року № 2662–VIII, який незаконно зобов’язує канонічну Українську Православну церкву змінити назву, де я виступаю уповноваженим представником 49 народних депутатів, що 18 січня 2019 року звернулися щодо цього до КСУ. 

Єдиною соціальною інституцією, якій довіряють усі українці, незалежно від регіону проживання, мови спілкування та політичних поглядів, залишається Церква. Православні цінності – важливий для суспільства об’єднавчий чинник: саме зі взаємного прощення може початися шлях до миру. 

Церква вже є мостом між серцями вірян, зведеним високо над політичними суперечностями та конфліктами. Тому антиконституційні закони, прийняті вчора для розпалювання ворожнечі та ненависті, сьогодні мають отримати належну оцінку й піти в минуле.

Сьогодні показник представництва парламентаріїв на 1 мільйон населення в Україні приблизно становить 10 народних депутатів. Тоді як у європейських державах він вищий: 14 – у Франції, 15 – у Польщі, 16 – в Італії й так далі. Крім того, кількісний склад українського парламенту (450 народних депутатів) також далекий від найвищого показника і якщо порівняти його із сусідніми державами.

Мета заощадити бюджетні кошти, звичайно, благородна. Однак, вважаю, що завдання парламенту як представницького органу, насамперед, зберегти доступ українського народу до управління державою. Особливо в контексті існування невиправдано завищених зарплат чиновників виконавчої влади та держпідприємств.

На мою думку, до внесення змін до Конституції необхідно було б зменшити також і мінімальну кількість народних депутатів, необхідну для конституційного подання або конституційного звернення. Оскільки зібрати 45 підписів парламентаріїв за зменшеної в півтора раза чисельності Верховної Ради буде значно складніше, а отже, наші виборці будуть обмежені в правах.

Господь, охрестившись у водах Йордану, освятив їх Своєю безмежною праведністю, і дарував нам оновлення та відродження Духом Святим. У цей день ми згадуємо Господа і згадуємо про таїнство нашого власного Хрещення, про початок нашого шляху до спасіння. Ми згадуємо, як душа наша сповнилася Божої Благодаті та Духа Святого, і як назавжди змінилися ми самі й наші життя. Адже сказано, що всі, хто в Христа хрестився, у Христа зодягнулися.

Тобто ми, охрестившись в ім’я Христа та Святої Трійці, зодягнулися в Христа духовно: у Його правду, святість, лагідність, смиренність, послух, терпіння, стриманість – у нового чоловіка, створеного за Божою подобою в правді та преподобності істини. Від того сьогодні душа наша особливо радіє, і на серці легко та світло.

У цей святковий день хочу побажати вам, друзі, попри все залишатися справжніми християнами, вірними нашій Матері Церкви, любити, і щоб вас любили, радіти життю та дарувати радість іншим. Творити добро не з примусу, не за вказівкою, а за велінням серця.

На шостому році збройного конфлікту, коли десятки мільйонів українців чекають від парламенту рішень для припинення війни та виходу з бідності, Верховна Рада зайнята відверто лобістськими законопроєктами, що є неприпустимим для цивілізованої держави.

У четвер, знову без обговорення, парламент підтримав у першому читанні законопроєкт №2285-д «Про державне регулювання діяльності з організації та проведення азартних ігор».

Що ми, як країна, показуємо всьому світу таким рішенням? Що доходи власників казино для нас є пріоритетнішими, ніж подолання гуманітарної кризи та відновлення державного суверенітету. 

У ситуації, коли 80% громадян вважають головними бідами війну та злидні, і чекають від влади розв'язання саме цих проблем, а легалізацію грального бізнесу підтримують лише 11% українців, влада має відповісти суспільству, чому її пріоритети настільки радикально далекі від громадських запитів.

Сьогодні Верховна Рада прийняла в другому читанні нову редакцію закону «Про повну загальну середню освіту». У ньому знову не імплементували рекомендації Венеціанської комісії, хоча уряд обіцяв їх врахувати. Проте, закон повторює норми про мову навчання, які раніше викликали критику Ради Європи.

Тепер здобувати повну середню освіту рідною мовою зможуть лише народи, названі в законопроекті корінними – насамперед, кримські татари. Нацменшини, чиї мови є офіційними мовами ЄС, зможуть навчатися рідною мовою від 20 до 60% навчального часу.

Але в найскладнішому становищі опиняться російськомовні та двомовні українці: вони разом із росіянами прирівняні до «інших національних меншин» та отримають можливість вивчати російську мову в школах тільки в межах 20% від навчального часу. Саме на цю дискримінацію і звертала увагу Венеціанська комісія.

2019 рік, що минає, став для всіх нас роком нових надій. По-перше, тому що на президентських і парламентських виборах зазнала нищівної поразки «партія війни», яка п’ять років тримала Україну в заручниках своєї волюнтарної, націоналістичної політики ворожнечі та злодійства. І по-друге, нарешті зрушив із «мертвої точки» миротворчий процес. Ми маємо реальний шанс на мир і повернення Донбасу в Україну.

Зустріч «Нормандської групи» (Україна, Франція, Німеччина, РФ) у Парижі 9 грудня 2019 року – це важлива, поворотна подія. Чотири лідери договорилися про виконання Мінських домовленостей і поставили підписи під першим за всі роки війни документом Нормандської групи – спільним комюніке. У такий спосіб ще раз було підтверджено та легітимізовано всі без винятку пункти цих домовленостей. Це також означає, що підписанти Паризького комюніке не тільки декларують, а й беруть персональну відповідальність, від імені своїх держав і народів, за встановлення миру в Україні. Такий результат переговорів у Парижі – безсумнівний успіх для кожного учасника, і для всіх країн. І це особистий успіх Володимира Зеленського, який реалізує волю мільйонів громадян України – волю до миру.

Легалізація грального бізнесу може стати причиною різкого зростання ігрової залежності серед молоді та розвалу моральних засад суспільства.

Законопроект № 2285-д про державне регулювання діяльності у сфері організації та проведення азартних ігор (по суті – ініціатива влади дозволити присутність казино, залів ігрових автоматів у населених пунктах України в прямий доступності для громадян) винесено на розгляд парламенту. Зняття заборони на гральний бізнес призведе до зростання кількості правопорушень і підвищить ризик втрати державою контролю над ситуацією.

Заявлені в Програмі уряду три мільярди гривень бюджетних надходжень від установ, що організовують та проводять азартні ігри – точно не є драйвером зростання економіки, це скромні надходження, вони не компенсують загрози скотитися в крайню бідність для мільйонів українських сімей, які зіткнуться з ігровою залежністю.

Спостерігаю за суперечками навколо саміту Нормандської четвірки. Суцільний потік критики: одні кажуть, що саміт виявився абсолютно порожнім і без конкретних результатів, інші – про програш України, про неправильну поведінку Володимира Зеленського. Насправді треба бути сліпим, щоб не бачити конкретні успіхи саміту. Ще півроку тому критиковані нині «мінімальні успіхи» були взагалі немислимі – процес врегулювання ситуації на Донбасі був у глухому куті. Спільними зусиллями вдалося подолати тупикову ситуацію (створену якраз тими, хто сьогодні намагається лицемірно кричати про «зраду» та «капітуляцію» та погрожувати майданами). Чи це не привід для високої оцінки саміту?

Президент Зеленський поводився гідно. Так, хвилювався. Так, не зовсім вдало імпровізував під час прес-конференції. Але виявив твердість у переговорах із більш досвідченими партнерами та чітко окреслив інтереси і пріоритети України. На саміті він аж ніяк не був слабким переговірником. Саміт став для нього свого роду «бойовим хрещенням» у міжнародній політиці.

Інтерв'ю міністра культури, молоді та спорту Володимира Бородянського Релігійно-інформаційній службі України, у якому він розмірковує про насильницьке перейменування канонічної Української Православної Церкви, показує: у нинішньому уряді й серед так званих «слуг народу» — чимало тих, хто й далі мислить у дусі політичної порошенківщини, що базувалася на крайньому націоналізмі, мілітаризмі і спробах грубого втручання держави в справи Церкви.

Бородянський повторює тези старої влади про те, що УПЦ пов'язана з державою-агресором, а тому повинна вказувати у своїй назві пряму залежність від Московського Патріархату.

Деякі представники нової влади забувають, що кредит довіри, отриманий «Слугою народу» під час виборчих кампаній 2019 року, — це наслідок реакції громадян на гуманітарну політику попереднього Президента. Віддаючи голоси за Володимира Зеленського та його партію, народ голосував насамперед за відновлення громадянського миру, за припинення політики поділу українців на «правильних» і «неправильних», проти гонінь за мовним чи релігійним принципом.

Дорогі друзі!

Сьогоднішня дата – 75 річниця визволення території України від німецьких загарбників – знову змушує нас схилити голову перед подвигом тих, хто врятував нашу землю ціною неймовірних зусиль і пролитої крові. Мільйони життів було віддано за те, щоб звільнити Україну від носіїв людиноненависницької ідеології, яка розглядає слов’ян, євреїв і представників інших народів як «недолюдей», що підлягають знищенню або поневоленню. 75 років тому під час Великої Війни люди по-новому почали цінувати поняття «мир» і «людське життя».

На жаль, сьогодні ми живемо в суспільстві, де знову піднімають голову духовні спадкоємці нацизму й де політики не соромляться виступати із закликами до перегляду результатів Великої Вітчизняної війни. Ще недавно на рівні вищого керівництва країни заохочували наругу над символами Перемоги й над пам’яттю Героїв, фінансувалися за державний кошт інституції, що мали за мету ревізію нашого недавнього минулого. Український народ уже дав оцінку цим силам у їхніх спробах переписати історію і знову проявив свою мудрість.

Усі резолюції про мир і гучні політичні заяви меркнуть перед війною, яка шостий рік роздирає Україну. Понад десять тисяч загиблих, мільйони постраждалих і знедолених, непримиренне політичне протистояння та багатомільярдні втрати економіки – ось справжня ціна, яку платить народ України за малодушність, лицемірство, політичне боягузтво та цинізм політиків. Країна залишається з рваною раною, розпоротою окопами, пропускними пунктами й економічною блокадою.

Вважаю, що вже найближчим часом Нормандская група (якщо її саміт не буде зірваний групою політичних «яструбів», до чого – на жаль! – є передумови) має вийти на конкретний документ – угоду, план, як завгодно, – у якому було б надано взаємні гарантії щодо виконання взятих раніше зобов’язань щодо припинення військових дій, відновлення державного кордону України та допомоги Україні в подоланні наслідків війни. Головне: це має бути документ, обов’язковий до виконання.

Правда полягає в одному: або – війна, якими б гаслами вона не прикривалася, або – встановлення стійкого миру та шлях до загального примирення. Наш шанс на мир ми просто зобов’язані використати.